Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
У близькому оточенні ерцгерцога Франца-Фердинанда було чимало діячів, які готували проекти реформ у державі в разі його сходження на престол. Є свідчення, що таємним політичним дорадником престо-лонаслідника був отець Тит Войнаровський, довголітній адміністратор маєтків А. Шептицького, депутат віденського парламенту від української національно-демократичної партії (1907–1911), який мав широкі зв’язки в австрійських політичних і урядових колах. Улітку 1912 р. на суворо довірочну аудієнцію до ерцгерцога Франца-Фердинанда був запрошений лідер українського сеймового клубу Є. Олесницький. Він щойно повернувся з Росії, де зібрав цінну інформацію про український рух і передав престолонаслідникові розлогу записку про українську проблему в Австрії та Росії. Ерцгерцог довго і з великим інтересом обговорював її з Є. Олесницьким18.
Зближення низки українських політиків з престолонаслідником Францом-Фердинандом, безперечно, пов’язане з розробкою останнім програми докорінної перебудови політичної структури австрійської монархії. Згідно з цією програмою, на зміну дуалістичному устрою держави мав прийти триалістичний — поряд з австрійською та угорською складовими мала бути сформована також хорватсько-південнослов’янська. Ця реформа, на думку престолонаслідника, була спрямована на територіальне і політичне послаблення Угорщини у складі імперії. Важко сказати, як далеко сягали реформістські задуми Франца-Фердинанда щодо української проблеми. Деякі автори висловлюють припущення, що Є. Олесницький і отець Т. Войнаровський спричинилися до того, що план перебудови імперії на національній основі поширився також і на Галичину. Ось чому звістка про вбивство спадкоємця престолу так сильно вразила галицьке суспільство. Як зазначало львівське «Діло», «годі уявити собі в нашій державі подію, яка могла б мати враження більш потрясаючої катастрофи, ніж та, що скоїлася в Сараєво. Катастрофи особисто-людської й катастрофи політичної… Вчора згасло життя, з яким була пов’язана політична доля нашої держави і її народів…»19.
Відомо, що Франц-Фердинанд не був популярним серед галицьких поляків. Після його трагічної загибелі в Сараєві в серпні 1914 р. деякі польські газети не приховували задоволення, що відтепер австрійська політика буде формуватись у Бургу (осідок імператора), а не у Бельведері (осідок ерцгерцога)20. Діяльність Франца-Фединанда викликала незадоволення не лише поляків, роздратованих симпатіями спадкоємця престолу до галицьких українців, а й угорських політиків, оскільки реалізація його проектів реформування імперії могла суттєво послабити становище Угорщини. Контакти австрійського престолонаслідника з українськими політичними колами в Галичині не залишилися непоміченими. Викликали вони стурбованість і в Росії, оскільки загрожували імперським планам «собирания русских земель».
У цьому контексті викликає інтерес наведений у щоденнику відомого українського діяча, видавця газети «Рада» Євгена Чикаленка текст жандармського донесення, в якому йшлося про формальну угоду, нібито укладену між ерцгерцогом Францом-Фердинандом і «російськими мазепинцями», щодо створення за сприятливих обставин «Українського королівства» під скіпетром Габсбургів21.
Чимало австрійських політиків, близьких до Франца-Фердинанда, виявляли лояльне ставлення до українського руху. На відміну від закостенілого бюрократичного оточення старого імператора, яке не бажало жодних змін устрою імперії, вони усвідомлювали необхідність перебудови Австро-Угорщини на нових засадах шляхом розширення національних прав і, з огляду на це, політичну значущість української проблеми. Серед цих політиків привертає увагу наближений до Франца-Фердинанда лідер австрійських католиків, голова австрійської християнсько-соціальної партії князь Алоїзій Ліхтенштейн. Він виявляв глибоке зацікавлення як українськими справами загалом, так і галицькою проблемою зокрема, а також унією як культурно-релігійним містком до Сходу. Ще задовго до війни він вбачав вирішення багатьох питань східноєвропейської політики у створенні незалежної української держави. Князь Ліхтенштейн брав участь у численних анкетуваннях, організованих українськими журналами, а також виступав у німецькій пресі, послідовно відстоюючи українську рівноправність в Австро-Угорщині чи піднімаючи українське питання у зв’язку з проблемами світової політики.
У середовищі австрійських прихильників католицько-консервативних ідей сформувалася концепція створення т. зв. Міттельєвропи (Серединної Європи), яка передбачала, зокрема, посилення католицького культурного руху і державотворчої місії Австрії на схід. «Австрійським німцям» у цьому контексті належало розвивати релігійний, культурний і політичний рівень інших народів.