Північна Одіссея

До цієї ж збірки входить й надзвичайно цікава новела «Стежиною примарних сонць», проблематика якої є суто естетичною. Вона висвітлює питання рецепції художнього твору, зв'язків мистецтва й життя, почасти розкриває розуміння Лондоном природи художньої творчості. Цю новелу також можна назвати письменницькою «самоілюстрацією», або, перефразувавши Поля Верлена, — «Підспівами під Джека Лондона».

У творчості Лондона органічно переплітаються дві основні тенденції американської літератури на межі XIX–XX століть — романтична, що йде з глибин минулого століття, і натуралістична, яка тільки-но формувалася (Ф. Норріс, С. Крейн та ін.). Зв'язок Лондона з романтизмом цілком природний, адже в Америці, на відміну від Європи, епоха романтизму тривала майже впродовж усього XIX століття. Художні моделі й концепти романтизму, виразно відчутні у північних оповіданнях, присутні і в подальших його творах. Типово романтичним є притаманне більшості творів Лондона протиставлення природного і цивілізованого станів людини, а на рівні художньому — поетика контрастів, ретельність при відтворенні «місцевого колориту» певного краю чи регіону. З «великою американською подорожжю», розпочатою романтиками, що відкривали свою країну читачам, споріднений лондонівський мотив дороги. Продовжив письменник і тему колонізації вільних просторів, але тепер уже Півночі, й протистояння корінного населення і білих завойовників, започатковану Ф. Купером. Не пройшов він і повз «морські» романи Г. Мелвілла, пригодницькі за формою, але філософські за змістом. Водночас багатьма своїми гранями творчість Дж. Лондона близька до неоромантизму, передусім англійського, і вписується в його контекст; особливо відчутний у нього перегук з творами Р. Стівенсона, Д. Конрада і найперше Р. Кіплінга.