Звірослов
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-4899-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Звірослов». Краткое содержание книги:
Капітоліна одягає на нічну сорочку з мініатюрними рюшами чорну синтепонову куртку.
- Ходи зі мною, Натаха. Якщо мене вб’ють - ти будеш винна.
- А хто буде винен, якщо приб’ють нас обох? - Натаха все-таки встає з ліжка і теж одягається. - Ти сумашедша, Капітоліна. І чим я думала, коли брала тебе до себе жити?
Вони крадькома виходять на коридор, спускаються сходами на перший поверх.
- Мороз, - шепоче Натаха. - Я залегко вбралася.
У Капітоліни блищать від хвилювання і передчуття очі. Вона не слухає Натаху. У голові проносяться спотворені злобою і ненавистю мармизи розбійників, які от-от нападуть, і Капітоліна не матиме звідки сподіватися на допомогу.
Капітоліна всміхається.
Розбійники нападуть, прикладуть ніж до її тендітної білої шийки, докинуть ще кілька масних жартів, і тоді, коли всяка надія на порятунок згасне і Капітоліна почне промовляти останню у своєму житті молитву, - тоді мусить з’явитися ВІН. Капітолінин рятівник, Капітолінин принц. Він одним пострілом знешкодить одразу всіх розбійників (скільки б їх не було). Лице таке серйозне і безжальне (схоже на лице Альберта Романовича). З легкістю, наче пушинку, він візьме Капітоліну на руки (бо вона якраз лежатиме на землі) і суворо спитає:
- Відколи це такі молоді леді розгулюють о третій ночі самі, без лакеїв?
Капітоліна тулитиметься до його широких грудей, вдихатиме його мужній запах. Відповість, гордо задерши носика:
- Я не зобов’язана перед вами звітувати! Ви мені не батько і не чоловік!
- Ну що ж, - скаже він, і погляд його потеплішає, - щоб отримати відповідь на своє запитання, мені доведеться одружитися з вами.
- Тільки через мій труп!
- Спокуслива пропозиція. Я думаю, ви будете найвродливішою нареченою серед усіх покійниць.
Натаха торкає Капітоліну за рукав:
- Мені страшно, Капітоліна, давай повернемося додому.
- Не сци, Натаха.
Вони обходять будинок і стають навпроти нього, через дорогу, щоб бачити всі вікна.
- Гупало дуже сильно, - пробує аналітично мислити Капітоліна. - Це означає, що падало звисока.
- Світиться тільки в нашій квартирі. Решта вікон темні.
- Почекаємо трохи. Ми добре стали. Нас не видно.
Натаха дрижить не то від холоду, не то від страху.
- Ходімо, - ниє вона.
- Тссс! Дивись, Натаха!
На балконі дев’ятого поверху вигулькує чиясь невисока темна постать. Постать піднімає руку, жбурляє щось через балкон і відразу зникає. Гуп! Предмет важко падає на землю.
- А я тобі казала! - сплескує в долоні Капітоліна і кидається вперед. - Я тобі казала!
Натаха суне за Капітоліною. Їй страшно так, як ніколи досі.
- Що там, Капітоліна?
Загадковий предмет упав на занедбаний газон перед будинком, поміж тополею і старою скрипучою акацією. Капітоліна обережно присідає поруч, торкає предмет закоцюблою від холоду рукою. Її розчаруванню немає меж.
- Що це, Капітоліна?
- Це батон, - тихо каже Капітоліна. - Білий, черствий батон.
Сьогодні я зроблю перший крок, думає Капітоліна. Досить чекати. Він так дивиться на мене, коли я стою, коли він приходить, - тут не може бути сумнівів. Йому просто незручно. Він тричі сказав, що мені пасує чепчик, і один раз - що фартушок. Він боїться. І правильно. Бо хто я така? Ніхто. Продавщиця з провінції. Табличку множення я знаю лише до семи. Якби не калькулятор, то мене б і з продавщиці вигнали. Але табличка множення не має значення, коли до справи береться любов. Любов перемагає все. Любов нестерпна - і в цьому її… як це слово?… шарм. Він пробачить мені табличку множення, бо все решта в мені досконале. Жінка найперше мусить бути жінкою, а вже потім - уміти рахувати.
Капітоліна стоїть під кабінетом Альберта Романовича й обмірковує, що зараз скаже.
Я скажу: «Вибачте, але, здається, я вас люблю».
Ні, це не підходить. Надто прямолінійно. Зникне вся інтрига.
«Сьогодні рівно місяць, як я почала у вас працювати. Може, відзначимо?»
Капітоліна відмахується від придуманого, як від обридливого комара.
«Я відома хіромантка. Хочете, погадаю вам по руці? Безплатно».
Раптом двері кабінету відчиняються і звідти показується сам Альберт Романович.
- Капітоліна, що ти тут робиш?
- Я… Я до вас. Маю розмову.
- Взагалі-то, я збирався йти, але якщо недовго…
- Недовго.
Капітоліна невпевнено проходить повз Альберта Романовича всередину. Уловлює його запах. Запах видається Капітоліні дивним.
- Що ти хотіла?
Альберт Романович повертається до свого столу.
- Я…
- Ну?