Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Богові сподобалася ідея знищення Інформації і сатанинської Network, і Він дав наказ зруйнувати глобальний Содом і Гоморру — штаб–квартиру Сатани, де встановлений був його престол, — і Господь послав на Содом і Гоморру вогонь небесний і поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність Землі.
Сталася вселенська катастрофа, яка знищила Інформацію і Технологію, повернувши людство у праісторичні часи суворого біблійного існування.
Можливо, в цьому й полягав проект Бога: дати людству змогу и^е раз почати все від першоджерел.
7
Після голодного виснажливого посту, після довгих місяців темряви, завірюхи, морозів, мору, смертей і гнітючого страху що обступав братчиків, наче вовча зграя знесиленого перехожого, прийшло перше в їх новому житті свято.
Свят–вечір, ніч напередодні Різдва.
Двадцять два братчики, включно із Фавном, який почав потроху пересуватися коридорами казарми, зібралися в залі засідань, коли зовсім стемніло і коли перша зоря засвітилася десь далеко за свинцевою сферою хмар зі снігу, пилу і попелу що обклали Землю; у залі вже стояла ялинка, прикрашена нехитрими паперовими іграшками, виготовленими зі «Статуту караульної служби бригади «Батурин», розфарбованими акварельними фарбами, — всі ці вбоїї півники, ведмедики, рибки, зірочки нагадували братчикам щасливе колишнє життя, що зникло назавжди. Поряд з ялинкою братчики поставили невеликі ясла, вистелили їх сіном й поклали ляльку Супер–Секс–Барбі, поцуплену кимось з козаків у селі. З нагоди свята зал освітлювали три ліхтарі та дві свічки.
На чолі столу сів сотенний Чміль, який з такої оказії дбайливо розчесав сиві вуса й чорну кучму волосся. Братчики також причепурилися, як могли — хто вдягнув свіжовипрану сорочку хто почистив зашкарублі черевики чи чоботи, хто поголився нарешті. Святополк був одягнений у білий смокінг, вишитий шовковими нитками — червоні маки та золотий орнамент. Вкрав колись цей гламурний прикид у заїжджої естрадної зірки в Сумах і дуже пишався своїм святковим строєм. Фавн, одягнений у якийсь непотріб, знайдений на складі, сів наприкінці столу Поряд сидів Микита, який пишався своєю роллю у врятуванні незнайомця і взяв на себе роль Фавнового опікуна. По праву руку від Чміля сидів старший сержант братства Микола Мармиза — красень з витонченим обличчям іспанського ідальго й важкими кулаками вишибайла: вдягнув козацький темно–червоний святковий жупан, невідь–яким чином збережений сержантом, якого боялися всі братчики. З лівого боку місце зайняв отець Никодим — власне, не отець, а недовчений і ще не висвячений семінарист в окулярах з товстими лінзами, за якими проглядались його вирячкуваті оченята, через що братчики прозвали його Раком Козерога, бо крім окулярів обличчя його прикрашала ріденька борідка.
Зари за столом не було, хоча Гальперин, котрий перейнявся дивом, очевидцем якого став, особисто ходив на харчоблок — просити Зару прийти на свят–вечір, на що вона мовчки мотнула головою і відвернулася від лікаря, продовжуючи чистити оселедець.
Братчики вже дізналися, яке дійство відбувалося в медчастині напередодні, вже сміялися, вигадуючи сороміцькі подробиці реанімації незнайомого, вже називали Зару Флорою, а Святополк уже спробував підкотитися до баби й засунути руку їй за пазуху, за що отримав удар ополоником і довго витягував з мокрого волосся капусту: всьому виною був довгий язик помічника Гальперина, фельдшера Сломковського, якому лікар по секрету повідав таємницю оживлення мерця. Тільки Фавн ні про що не здогадувався, бо сотенний якнайсуворіше наказав нічого не розповідати новому братчику.
— Починайте, отче, — наказав Чміль.
— Отче нащщо на небі… Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі…
Братчики почали повторювати слова молитви, а ті, що не знали слів, ворушачи губами, бубоніли щось, аби не відрізнятись від інших.
— Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні…
— І сала з горілкою теж, — додав неголосно Святополк і змовк, бо на нього пильно подивився Чміль.
— І прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, — повторювали братчики ревно, вимолюючи в Бога життя і прощення.