Воскреслий із мертвих
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: КНИГА РОДУ
- ISBN: 978-966-2186-І8-5
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Воскреслий із мертвих». Краткое содержание книги:
Де шукають свою долю колишні «голубі берети» — у творі ніякого значення не має, оскільки бойові дії для них тривають зі стріляниною та безжалісним полюванням на людину, ціна за життя якої — контрабандні наркотики.
Сержант спалахнув і віддав її старшому, звертаючись до американця українською мовою. Американець, мабуть, українського походження, спокійно прочитав записку і голосно сказав:
— А ми ті руки скоро вкоротимо! І отямитися не встигнуть! їх покарає і Бог, і світ! — він пропустив попереду себе супутників, зачинив дверці, і авто, розвернувшись, покотило по набережній Іст-Рівер.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Кабінет № 19 на другому поверсі Спілки письменників України нагадував всесвітній географічний центр. Ще на першому поверсі стрілка, різко піднята на щиті угору, вказувала: «Оргкомітет у кімнаті № 19». Така ж стрілка дублювалася і на другому поверсі.
Чисто виголений чоловік велетенського зросту зі шрамом на лівій щоці чи то від фінки, чи то від кинджалу, переступив поріг цього живого людського вулика.
— Я хотів би бачити когось із членів оргкомітету Всесвітнього форуму українців, — голосно заговорив він.
Дві миловидні жіночки, які сиділи біля столика, що притулився до кахляної грубки, мовчки показали на великий стіл, де сидів середнього зросту чоловік; волосся в нього, здавалося, вкрило все обличчя, а не тільки голову.
— Який саме? — перепитав чоловік зі шрамом, нахилившись до однієї з дівчат.
— Он той, з чорною бородою! Він співголова оргкомітету.
— Як його звати?
— Пан Павло!
— А як по-батькові?
— В українців не прийнято називати по-батькові. То від Росії до нас прийшло. Кажіть: пане Павле!
Велет зі шрамом підійшов до столу, привітався. Співголова попросив його зачекати хвильку — саме приймав делегацію американських українців з штату Флорида.
— А ось наші з Мюнхена, Гонолулу, Коста-Рики, — говорив тим часом співголова, звертаючись до якогось журналіста. — Навіть з Нової Зеландії є. З острова Фіджі. Із шістдесяти п’яти країн світу прибули українці. Найбільше — з Штатів, Канади, Австралії і Німеччини. Словом, охоплена вся планета. Обидві земні півкулі. Мені важко сказати, в якій країні не живуть українці. До вчорашнього дня гадали, що немає їх в Японії. Та є й там. А український поет-мандрівник Василь Єрошенко свого часу став навіть класиком японської дитячої літератури.
— Дякую за інтерв’ю, — мовив журналіст, тримаючи невеличкий магнітофон перед самісінькою бородою співголови оргкомітету.
— Будь ласка. Яку ж ви газету репрезентуєте? — потискуючи руку журналістові, перепитав пан Павло.
— «Санді таймс».
— О, дякую! А ви звідки? — підвівся він, подаючи руку людині зі шрамом.
— Ми ваші сусіди.
— Сусіди? Польща, Румунія, Угорщина, Росія, Білорусія?
— О, ні, ні, — посміхнувся ніби самим шрамом велет. — Ми ваші інші сусіди. Засідаємо в колишньому приміщенні колишнього Центрального Комітету компартії України…
— Колишньої компартії, — уточнив співголова.
— Ви сидите там, де Комісія Верховної Ради України?
— Ні, ми — афганці. Комітет воїнів-афганців.
— Чоловік зі шрамом поклав перед співголовою папірець, надрукований на машинці. — Ось прочитайте, будь ласка. Ми всі протестуємо.
— Протестуєте? Проти чого?
— Проти виступу на форумі Миколи Мазура!
— Не зрозумів? — подивився на велета співголова оргкомітету. — Поясніть конкретно.
— Там у листі все сказано!
Юнак, що сидів за третім столом ліворуч від співголови Всесвітнього форуму українців, підвів голову і пильно почав придивлятися до відвідувача зі шрамом. До його насуплених брів, злих очей і трохи скривленого хижого рота. Прислухавшись до його гортанного голосу, він зрозумів, що десь колись уже чув його. Може, юнак нічого й не згадав би, якби несподівано не блиснув у руці людини зі шрамом папірець… Звичайнісінький білий аркушик паперу, на якому стояло: «Всесвітньому форуму українців. Ми, учасники афганської війни, сьогодні дізналися, що з Сполучених Штатів Америки на Всесвітній форум українців прибув Микола Мазур, який збирається виступати з промовою. Ми, афганці, розцінюємо його виступ як провокацію і у випадку надання йому слова оголосимо протест і проведемо пікетування палацу „Україна“, де проходитиме цей форум у День Незалежності нашої держави…» Далі йшло п’ять чи шість підписів.