Одинадцять хвилин
- Автор: Коэльо Пауло
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: «Софія»
- ISBN: 978-966-8075-94-0
- Переводчик: В. Шовкун
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Одинадцять хвилин». Краткое содержание книги:
Як правило, такі зустрічі відбуваються, коли ми доходимо до межі, коли в нас виникає необхідність померти й емоційно відродитися. Ці зустрічі нас чекають — але ми здебільшого уникаємо їх. Проте, коли нас опановує розпач, коли нам уже немає чого втрачати або, навпаки, життя приносить нам багато радості, тоді невідоме проявляє себе й наш світ змінює напрямок свого руху.
Отак минали роки ранньої юності Марії. Вона ставала все гарнішою завдяки своєму таємничому й сумному виразу обличчя, й до неї залицялося чимало хлопців. Вона ходила то з тим, то з тим, мріяла і страждала — незважаючи на дану самій собі обіцянку ніколи більше не закохуватися. Під час однієї з таких зустрічей вона втратила дівочість, на лаві, за якоюсь машиною; вона та її кавалер обмацували одне одного з більшою пристрастю, ніж зазвичай, хлопець розпалився, й вона, — бо їй уже набридло бути останньою невинною дівчиною в їхній групі подруг, — дозволила йому проникнути в неї. На відміну від мастурбації, що підносила її на небо, після цих зносин залишився тільки біль та цівка крові, яка просочилася крізь спідницю. Вона не спізнала того магічного відчуття, яке опанувало її під час першого поцілунку, — у небі чаплі, призахідне сонце, музика: ні, й вона більш ніколи не хотіла навіть згадувати про це.
Вона кохалася з цим хлопцем іще кілька разів, після того як налякала його, сказавши, що її батько спроможний убити його, коли довідається, що його дочку зґвалтовано. Вона перетворила його на інструмент свого навчання, усіляко намагаючись зрозуміти, де ж ховається для жінки втіха статевих зносин із чоловіком.
Проте вона так цього й не зрозуміла; з мастурбацією було значно менше мороки, й вона значно більше винагороджувала затрачені зусилля. Але всі журнали, всі програми телебачення, книжки, подруги, геть усі стверджували, що роль чоловіка є вельми важливою. Марія почала думати, що вона просто неспроможна розв’язати якусь вельми загадкову сексуальну проблему, стала приділяти ще більше уваги навчанню в школі й на якийсь час забула про ту чудесну і вбивчу річ, яку називають Коханням.
З щоденника Марії, коли їй було 17 років:
Моя мета — зрозуміти кохання. Я знаю, що жила повним життям, копи кохала, і знаю, що тепер усе, хоч би яким воно здавалося цікавим, анітрохи мене не хвилює й не збуджує.
Але кохання — це щось жахливе. Я бачила, як страждають мої подруги й не хочу, щоб таке трапилося зі мною. Вони, що раніше сміялися з мене та з моєї невинності, тепер допитуються, як мені вдається так добре приборкувати чоловіків.
Я лише посміхаюся їм у відповідь і не кажу нічого, бо знаю, що ліки від цього є гіршими, аніж біль.
Я просто не дозволяю собі закохатися. З кожним днем я все більше переконуюся в тому, що чоловіки — істоти слабкі, непостійні, ненадійні, дивні…
Батьки декотрих із моїх подруг уже зверталися до мене з певними пропозиціями, але я всім відмовила. Раніш це мене шокувало, але тепер я просто дійшла висновку, що така поведінка є невід'ємною частиною чоловічої природи.
Хоча моя мета — зрозуміти кохання і хоча я чимало страждала через тих, кому довірила своє серце, я переконалася в тому, що ті, котрі хвилювали мою душу, не змогли розбудити моє тіло, а ті, котрі торкалися мого тіла, так і не розбудили моєї душі.
Марії виповнилося дев’ятнадцять, вона закінчила додаткові курси й пішла працювати в крамницю одягу, власник якої палко закохався в неї, але Марія на цьому етапі свого життя вже знала, як використати чоловіка, замість того щоб він використав її. Вона жодного разу не дозволила йому доторкнутися до себе, хоча постійно годувала його туманними обіцянками, знаючи, яку владу має її краса.
Влада краси: а як же тоді жити в цьому світі жінкам негарним? Марія мала кількох подруг, на яких ніхто не звертав уваги на жодному святі, до яких ніхто не підходив і не запитував: «Як твої справи?» Хоч би яким це здавалося неймовірним, ті дівчата набагато більше цінували ті крихти кохання, що їм діставалися, страждали мовчки, коли їх нехтували, й, думаючи про своє майбутнє, намагалися знайти в ньому якийсь інший інтерес, крім думок про те, як нарядитися та наквацюватися, щоб сподобатися комусь. Вони були незалежнішими, відданішими самим собі, хоча, — так принаймні думала Марія, — світ мусив здаватися їм нестерпним.
Що ж до неї, то вона чудово усвідомлювала свою красу. Хоча вона майже завжди забувала про поради своєї матері, принаймні одна з них ніколи не виходила в неї з голови: «Затям собі, дочко, краса не триває довго». Через те вона й далі підтримувала зі своїм патроном стосунки, які не були надто близькими, проте обіцяли багато, що спричинилося до значного підвищення її платні (вона не знала, доки їй вдаватиметься лише підтримувати в ньому надію, що одного дня він таки покладе її в ліжко, але поки ця надія в ньому жила, вона заробляла добре), а крім того, ще й дозволу на понаднормову працю (бо хазяїнові, зрештою, хотілося мати її завжди поруч, мабуть, тому, що він боявся, аби вона не мала вільних вечорів, коли могла б зустріти велике кохання). Тож вона пропрацювала двадцять чотири місяці без перерви, маючи змогу давати щомісяця трохи грошей батькам, а крім того, нарешті здійснилася її заповітна мрія! Вона спромоглася зібрати достатню суму, щоб під час відпустки поїхати на цілий тиждень у місто своїх мрій, у місто артистів, у місто, що було поштовою листівкою своєї країни, — в Ріо-де-Жанейро!