Петро Дорошенко

Полковник Івана Виговського і Юрія Хмельницького. 1658—1662

Смерть Богдана Хмельницького в 1657 році поклала край героїчній епосі в історії українського козацтва, та й в історії всієї України. Напевно, у наступні 350 років у країні не було такої шанованої політичної постаті, здатної гуртувати суспільство. Ми далекі від думки, щоб стверджувати, начебто довше життя видатного лідера, вождя нації могло б «закріпити» за Україною реальну незалежність ще в XVII сторіччі, але трохи відтягнути кінець цієї незалежності, очевидно, могло. Але сталося те, що сталося. Прапор, що упав, спробували підняти спочатку старші соратники – самі по собі не дуже дружні, його почали виривати в них молодші сучасники. Схопившись за прапор з кількох боків і тримаючись другою рукою за могутніх сусідів зовні, спадкоємці Хмельницького роздерли цей умовний прапор.

Першим гетьманом після Богданової смерті став, як і заповідав його батько, Юрій Хмельницький. З легкої руки М. Грушевського, «Юрася» багато хто називає нікчемною людиною – «напівголовком». Ми ж будемо уникати таких категоричних оцінок людини, якої особисто не знаємо і яка змушена була відігравати певну роль у дуже важких обставинах. Скажемо лише, що сильною особистістю на політичному овиді він справді так і не став. Хіба що сильною фігурою… у чужих руках.

Довгий час перебуваючи в тіні старшого брата Тимоша (котрий загинув у ході молдавської авантюри) і завжди – у тіні свого великого батька, Юрій у 1657 році був ще зовсім юний – йому тільки-но виповнилося 16 літ. Якби він був монархом, то будь-який претендент не з роду Хмельницьких боровся б лише за регентство. Але Гетьманщина залишалася республікою, а тому колишній генеральний суддя Б. Хмельницького Іван Виговський, що прийняв спочатку тільки опіку над юнаком, дуже скоро забезпечив собі і повноцінну гетьманську булаву на Генеральній раді. Іван Євстахійович – людина, якій історики дають неоднозначні оцінки, а навколо його програми і досі крешуть шаблями вітчизняні вчені та політики. Підтвердивши на перших порах свою прихильність до Росії, Виговський поступово змінював свою думку. Будучи вкрай незадоволеним обмеженнями, накладеними на його самостійність Москвою, звинувативши в самоправстві московських воєвод в українських містах, гетьман вирішив повернутися до протекції недавнього противника – польського короля.