Повний місяць

Вночі на міліцію напали. Атака була несподіваною, стрімкою та успішною — полонянку відбили. У короткому бою загинуло троє міліціонерів і сам начальник: на той час зачинився в кабінеті, аби трохи поспати. Коли почалося — Тищенко вискочив першим, прийняв бій, застрелив одного з нападників, та дістав дві кулі, в груди та голову.

Тут же підключилося УНКВС. Убитого впізнали. Як було повідомлено, ним виявився боєць незаконного збройного формування, котре називало себе Українською Повстанською Армією. Висновок зроблено очевидний: дівчина справді була їхньою зв'язковою. Що, зі слів керівника обласного управління, означає — так звані повстанці надалі планують проводити рейди в глибокому тилу. Отже, заспокоюватися не варто. Пильність органів держбезпеки у звільнених районах варто гранично посилити.

Селищне енкаведешне керівництво оперативно поміняли. І Левченку здавалося: новий начальник відділу НКВС сприймав власне призначення, мов покарання. Саме з цим і ні з чим іншим Андрій пов'язував бажання Сомова бачити слід «націоналістичних банд» всюди, де стріляли.

Навіть ті випадки нападів скажених вовків на людей, до яких міліція Сатанова не знала, як ставитися.

Ще з другої половини травня, коли життя після німецької окупації лиш почало налагоджуватися, місцеві жителі стали заявляти про появу в довколишньому лісі хижаків, які перегризають людям горлянки. Жертвами були переважно жінки та старі люди. Дорослі чоловіки або пішли далі на фронт, або були мобілізовані в міліцію та інші органи місцевої влади. У міліції не розуміли, як на це реагувати. Роботи всім вистачало і без чотириногих хижаків, тут би з двоногими розібратися.

Тож після другої заяви покійний нині Тищенко домовився із головою селищної ради та секретарем парторганізації й організував та провів щось на зразок агітаційного походу. Влада та міліція цілий день ходили по людях, застерігаючи від мандрівок до лісу. Навіть зібрали від кожного підпис про попередження та згоду. Після чого відповідальність повністю лягла на громадян, і всі, кому родичі потерпілих могли поскаржитись, просто вмили руки.

Це не означало, що з нападами було покінчено. Станом на середину серпня Левченко нарахував чотирьох жертв. Місцева бібліотекарка Поліна Стефанівна, до якої Андрія поставили на квартиру, якось між іншим звернула його увагу: всі напади лісового хижака дивним чином збігаються зі змінами місячних циклів. Зокрема, припадають на фазу повні, яка трапляється щомісяця. Жінка захоплювалася подібними штуками, в неї була досить велика добірка старих, ще дореволюційних книжок на астрологічну та містичну тематику. Левченко не знав, заборонені вони чи ні, і не хотів з'ясовувати. Самотній жінці симпатизував, вважав — вона, як і кожен, має право на різні невинні дивацтва. Часом слухав її розповіді, та, признатися, жодному слову не вірив.