Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Торговиця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Торговиця

Электронная книга - «Торговиця». Краткое содержание книги:

У новій книзі Романа Іваничука розкрито історію того, що пережило покоління автора від 30–х років минулого століття під час польської та радянської окупацій, розказано про здобуття довгожданої Незалежності. Описано духовне й політичне життя маленького містечка Коломия. Герої твору — українці, що одружувалися чи «водилися» з поляками або з євреями. Книга просякнута коломийською колоритністю, цікава та оптимістична. Автор зобразив «живі» діалоги, правдиві ситуації, що дає змогу читачам дізнатися, «як то воно було тоді жити»...
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 18
Перейти на страницу:

Й стала пані Емілія вірною жоною Антошка. Та все ж вони обоє, незважаючи на національну толерантність, залишалися кожне для себе тими, ким мати народила. Емілія була щирою українкою, дома розмовляла лише по–своєму й прала білизну переважно для українців; Антошко балакав з дружиною й дітьми виключно по–польськи й волів мати клієнтами поляків, хоч цинував баняки усім, хто приносив. Бо прати шмаття може кожна жінка, а витворним бляхарем на Торговиці був він один... Антошко ніколи не вникав до секретів жінчиного фаху, але й не любив її порад: коли Емілія радила Антошкові, як краще залатати коновку, поливачку або витягнути ринву, він незлобливо говорив їй: ти пильнуй хлопських сорочок, а мені не заважай, ja sam jestem profesorem od tego[2]!

Вони мали двох діточок — поляка Казя й українку Нусю, які, коли були в мирі, розмовляли між собою по–українськи, зате сварилися по–польськи; були ці діти найщасливішими на Торговиці, бо святкували і Великдень, і Wielkanoc, Різдво і Boze narodzenie, а коли цікаві сусідки запитували їх, як батьки розмовляють дома, вони відповідали: татко по–чоловічому, а мамця по–жіночому.

...Одного ранку Олесева мама взялася переглядати на кухні вживані ринки, пательні, баняки і відра, вона пильно заглядала в кожну посудину, повертаючи її до світла, і коли в якійсь на денці світилася дірка, відкладала набік, а як тієї сарсами назбиралася ціла купа, скидала те все до кропив’яного мішка, завдала Олесеві на плече й послала до Антошка Дзівака цинувати.

Посуда в мішку голосно тарабанила, й уся вулиця Скупневича від Кляштора до млина знала, що то синок гімназійного педеля Шамрая йде з бляшаним дрантям до пана машиніста, як ще й досі називали на Торговиці бляхаря Дзівака. Мешканці вулиці вже встигли звикнути, що до нього майже кожного дня хтось несе діряві баняки, тягне шнуром по землі балію або рондель, а деколи й на фірі везе проіржавлені ринви або подзьобану градом покрівельну бляху чи то дренажну руру, що тяглася за возом по землі й гримотіла як на сполох.

Хлопець ішов, звісивши вниз голову, щоб не зустрічатися поглядом із сусідами, з яких кожен другий доконче запитає, наче це йому дуже цікаво дізнатися, куди манджає, нібито брязкіт у мішку не свідчить сам — куди; на вулиці Скупневича невість відколи встановився звичай заговорити до зустрічного й не минати його мовчки, немов чужака, — й цієї ввічливості Олесь хотів тепер уникнути, бо ж було йому ніяково від того, що раннього ранку вчинив на Торговиці такий гармидер.

Однак це йому не вдалося: з двору наріжного будинку, в якому мешкав молодий гімназійний професор–германіст Леопольд Тарновецький, скрадливо відчиняючи хвіртку, щоб не зарипіла, вийшла найвродливіша красуня в Місті панна Оксана Москалівна — з в’юнким волоссям медового кольору, з круглими персами, розділеними глибоким жолобком, який збігав у пазушку, певне, досягав пупка, а потім, перестрибнувши його, занурювався в кучеряву хащу й там пропадав, проникнувши крізь осоковий проріз у солодке провалля...

Така гріховна уява вмить розслабила Олеся, бо ж навіть у найнижчих класах гімназії усі хлопчиська знали, що ховається у ліцеїсток і панночок по матурі під одягом, й не одному снилося те голісіньке видиво, й не один підліток будився серед ночі від гарячої мокроти на простирадлі. Схожа болісно–солодка жага траплялася і в Олеся, коли йому уві сні являлася вчорашня матуристка жіночого ліцею Урсулянок панна Москалівна. Снилася вона йому майже щоночі, а вдень він никав біля ратуші й застигав перед брамою, за якою завше зникало те чарівне диво, яке, вислизнувши з обійстя пана професора, пропадало в забур’янених нетрищах, що відгороджували Торговицю від центру Міста, а потім певна, що ніхто її не бачить, тихенько відчиняла браму поруч з лабораторією фотографа Кіблєра.

Панна Москалівна проминала хлопчину, навантаженого мішком з баняками, і не звернула б на нього найменшої уваги, якби він раптом не обімлів, здоланий заздрістю й пекучою люттю на неї і на весь світ, бо ж добре знав, з яким подарунком приходить до професора Москалівна.

вернуться

2

Я сам є професором у тій справі (польськ.).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 18
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)