Алмазна труба

Побажавши Чоросову довгого життя, а собі скорої зустрічі з ним, я сів на коня, і доля, як виявилось, назавжди роз’єднала нас.

Я не скоро знову попав на Алтай. Чотири роки пройшли в напруженій праці, а на п’ятий я тимчасово вибув із строю. Жорстокий ревматизм — професійна хвороба тайговиків — на півроку звалила мене, а потім довелось возитись з ослаблим серцем.

Я тікав від нудьги й неробства з південного курорту в похмурий, але милий Ленінград. За пропозицією главку я зайнявся ртутним родовищем Сефідкану в Середній Азії. В сонячній суші Туркестану я сподівався вигнати хворобу, що мучила мене, й вернутись до сумовитої дикості півночі, яка назавжди заполонила мою душу.

В цій прив’язаності я був найнуднішим однолюбом, і, позбавлений можливості поринути в безлюдні простори, я часом боровся з приступами гострої туги за Сибіром.

Одного весіннього вечора, коли я сидів за мікроскопом у себе дома, принесли посилку, яка більше засмутила ніж обрадувала мене. В плоскому ящику з гладких кедрових дощок лежав етюд «Дени-Дер», на знак того, що художник Чоросов закінчив своє трудове життя. Досить було мені побачити знову Озеро гірських духів, як на мене наринули спогади про розповідь Чоросова. Далека й неприступна краса Дени-Дер наповнила мене якимсь тривожним сумом. Намагаючись розважити себе працею, я встановив під мікроскопом новий шліф рудної породи з Сефідкану. Звиклою рукою я спустив тубус гвинтом кремальєри, настроїв фокус мікрометром і заглибився у вивчення послідовності кристалізації ртутної руди. Шліф — відполірована пластинка породи — являв собою майже чисту кіновар, і з його вивченням справа не ладилась. Тонкі відтінки кольорів, відбиті від шліфу, приховувались електричним світлом. Я замінив опак-ілюмінатор сільверманнівським для косого освітлення й увімкнув лампу денного світла — чудову видумку, що заміняє сонце в звуженому світі мікроскопа… Етюд Озера гірських духів все ще стояв перед моїм внутрішнім зором, і я спочатку навіть не здивувався, побачивши в мікроскопі криваво-червоні відблиски на фоні голубуватої сталі, що так захопили мене в свій час на картині Чоросова. Секундою пізніше до моєї свідомості дійшло, що я дивлюся не на картину, а спостерігаю внутрішні рефлекси ртутної руди. Я повернув столик мікроскопа, І криваво-червоні відблиски замиготіли, затухаючи чи переходячи в більш глибокий, коричнювато-червоний тон, в той час як велика частина поверхні мінералу продовжувала вилискувати холодною сталлю. Схвильований передчуттям догадки, яка ще не зародилась, я навів проміння освітлювача з денним світлом на етюд Озера гірських духів і побачив в скелях біля підніжжя конусоподібної гори відтінки кольорів, точно подібних до тільки що бачених під мікроскопом. Я спішно схопив важкі таблиці Шнейдерхена, і тут виявилось, що кольори з формулами… А втім, нема чого наводити тут самі формули. Скажу тільки, що для науки, яка вивчає руди різних металів і метали — мінераграфії — створені кольорові таблиці найтонших відтінків всіх можливих кольорів, яких нараховується біля семисот. Кожний з відтінків має своє позначення; сума відтінків складає формулу мінералу. От і виявилось, що фарби Чоросова в його змалюванні місцезнаходження гірських духів, за шнейдерхенівськими таблицями, точно відповідають відтінкам кіноварі в різних умовах освітлення, кутах падіння і всій іншій складній грі світла, що зветься в науці інтерференцією світлових хвиль. Таємниця озера Дени-Дер раптом стала для мене ясною. І я мимоволі здивувався: чому отака догадка не прийшла мені в голову давно, ще там, в горах Алтаю?