Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї
- Автор: Лис Володимир Савович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-6972-2,978-966-14-7577-8
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї». Краткое содержание книги:
А ось її думки щодо роду:
– Хто свій рід ни памнятає, того стежка у світ не пускає.
– Хто свій рід ни пам’ятає, в того й колодязь усихає.
– Рід як велике дерево.
– Скіко памнять про рід – такий широкий світ.
Якось я почув од бабусі:
– Мати і батько – два сонця, два корені, дві гілки.
Вона пояснила:
– Всяко буває. І мати з батьком часом злі й несправедливі. Тико ж сонце тоже за хмару ховається, а чєсом і затменіє лучається. Тико ж від того ни перестає гріти? Чого світло навіть у хмарний день? Бо десь там сонце. От вирушиш у світ, батько й мати все одно тибе гріти будуть.
І далі:
– Людина ни сама по собі, а з родовим корінням. Як дерево ни росте без кореня, так і людина. Два найбільших корені – то батько й мати. І крила, як у птахи, – два. Бо батько уму навчить, а мати – серцю, котре ни тико з лівого боку в людини, а там, де серце серце й чує – своє й чуже.
Оте «де серце серце чує» врізалося у пам’ять.
Шаноба до тих, хто дав тобі життя, казала бабуся, то не тільки те, як ти їх слухаєшся. То те, що ти про них у душі носиш, відсіюючи полову злості, щоб лишились зерна любові.
Суха пам’ять – ще один вражаючий образ пам’яті, пам’яті, де живе тільки злість, прикрощі, яких тобі завдали.
Така пам’ять, вчила бабуся, ніколи нічим добрим не проросте, особливо на ближніх, на твоїх дітях, що з того ж кореня пішли.
Суха, зла пам’ять – не родить.
Вона може ожити, як всохле дерево, на якім раптом пагінець з’являється. Він житиме, а от дерево – ні.
Особливо небезпечна суха пам’ять щодо батьків, казала бабуся.
Згодом я почув знамениту легенду про сина, якому його кохана, аби довів свою любов, наказала принести материнське серце. Й коли він вирізав серце й ніс до жорстокої коханої, то спіткнувся і впав, а серце, що покотилося по землі, спитало: «Ти не забився, синку? Тобі не боляче?»
Я згадав, що подібне чув і од бабусі.
Притча від бабусі Пелагеї звучала так:
– Полюбив раз хлопець дівчину, вдатну та гарну, тико вельми примхливу та серцем нидобру. І раз сказала: «Докажи, що любиш. Принеси те, що тобі у твоїй матері найдорожче».
Задумався хлопець. Ласка материна дорога, любов, те, як вона усміхається. Вся вона. А що найдорожче? І подумав: усе, що мені дороге, породило мамине серце. Коли мати спала, вийняв із неї серце й поніс коханій. Тико, йдучи, побачив, як небо потемніло. Темно-темно стало. З переляку упустив мамине серце.
А воно покотилось, викотилося на небо й стало замість сонця світити. Заплакав хлопець і назад вернувся. А там коло порога щось гарєче лежить.
– Пусти мене, хлопче, – каже, – я буду твоїй матусі замість серця.
Мені здається, суть цієї історії – притчі чи легенди – в тому, що без матерів, без їхньої любові й любові до них не може існувати світ. Як і без сонця.
Пам’ятаю, ще бабця казала, що гріх зобижати сироту, лишати без доброго слова.
Що хай би яка людина була невдатна в житті, ціну їй не складеш. Нещасні діти, матір’ю недолюблені. Нещасна матір, яку діти забувають, як одиноке дерево серед поля, на якім нічого не росте.
І ще одна коротка притча. Виглядала й виглядала мати сина, що в світи далекі подався. Геть зістарилася. Нарешті син приїхав. На золотій бричці, з жінкою-панею. Повно добра всякого навіз.
– То все вам, мамо, – каже.
– Чую ніби знакомий голос, – одказує мати, – тико ж никого коло брички ни бачу. Повна бричка, тико без хазяїна.
Прислів’я, приказки од Пелагеї
– Сім верстов пройшов, а долі ни найшов, бо вона коло воріт лежала.
– Кричеть, як сорока, а з ділом їдна морока.
– То такей пастух, що од сну опух, а бидло [1] всеньке жито столочило.
– На печі їдєть калачі, а за дверима з них голодні миші сміються.
– Сонце, ни дивеся у віконце, бо тута дівка до обіда не вмивана.
– На городі верба груші вродила, бо Химка клялася, що перед чоловіком чиста.
– Дід беззубий, як пеньок, а дівку поцілував, то молодицею стала.
– Наш котик умивається – видно, Параска в гості збирається – три дні тарандіти.
– Наша Маруся до вечора краля, а як стемніло, хлопци всю красу покрали.
– То того хазяїна кінь, що чужим вівсом потилицю чухає.
– Одягай, Мотрунко, запаску, пуйдеш гусей пасти, хай хоч гусак на тебе подивиться, як така стидлива.
– Корова у нас молочниця – цілий день на вигоні вибрикує.
– Ще комар ни вкусив, а вже відро сліз назбирала.
– Виглядала кума, а він псиська прислав, щоб на куму погавкав за вчорашні пироги.
– Візьму-но я лозину, піду сама дочку сватати.
1
Худоба (діал.).