Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Потім ми довго ще розмовляли з паном Рильцем про Україну, про Гайнара і його сад і про мої мандри Поділлям. Так розмовляли ми до пізнього вечора.

Наступного дня я застав пана Рильця, коли він працював з кольоровим піском і різними кістками, які трощив, перебирав, відокремлював від них якісь частини та розкладав на столі.

– Солоні хвилі, які розбушувалися колись, – сказав він, – вийшли з високих берегів, залили весь простір земної кулі і залишили водяних істот на вічний спомин у товщі землі, у вапнякових скелях і на високих горах. Учені, зустрічаючи це диво, бачать сліди минулого життя і заглиблюються у таємницю буття, намагаючись витлумачити ці ієрогліфи; час міряють вони тисячоліттями; сягаючи в саму сиву давнину. Але даремні їхні старання: глибінь землі, гори та скелі – це трупи минулих сторіч, холодні і німі, вони не розкажуть їм ні про початок, ні про поступ віків, ні про зміни в житті, ні про кінець свій. Щоби побачити загублений світ, треба воскресити, оживити і дослідити його таємниці, знайти початок і кінець усього. У кожну епоху природа – непрочитана книга; щасливий, хто добре роздивився світ, у якому живе, і воскресить частку минулого.

Згодом пан Рилець підвівся зі стільця, запалив дві свічки, вийняв із шафи скляні слоїки різних форм, порошки поклав на стіл (одні з них були з якимсь металевим блиском, інші – з кришталевим, ще були сірі, чорні, червоні) і сказав мені:

– Тепер будемо досліджувати таємницю та силу кольорових вод, що ти привіз мені від пана Гайнара: побачиш їхню силу, побачиш диво воскресіння істот, які тисячі років лежали непорушно у своїх скелястих могилах; побачиш і тих, кого людське око не помічає, а мікроскопи ледве тільки помічають їхні рух та форму.

Сказавши це, він вийшов за двері і за хвилю повернувся з хлопчиною.

– Це мій слуга, глухий і німий, – пояснив господар. – Загалом, мені саме такий і потрібен: не чує моїх розмов і не розкаже тим, кому це не треба знати; я радий, що знайшов собі такого помічника.

Він наказав хлопцеві наповнити водою наготовлений посуд, а згодом почав досліди. Спочатку поставив на стіл миску, в якій була солона морська вода і дві запалені свічки; я підступив ближче, щоби краще бачити. Учений сипнув до миски жменю потовченого вапняку, який складався зі скам’янілих раковин та дрібних морських істот. Якийсь час він мовчки вдивлявся у воду, змішану з вапном, потім влив туди декілька крапель сапфірової води – і в мисці неждано заворушилося, заклекотіло; за кілька хвилин він додав туди краплю червоної води і промовив:

– Дивися тепер.

Я побачив живих вустриць і всіляких равликів: вони розкривали і закривали свої шкаралупки; якісь водяні павуки, рибки, маленькі раки і жуки різних кольорів снували туди й сюди.

– І в морі тепер багато що змінилося, – витлумачив він, – риба, вустриці, равлики та інші істоти стали вже не такі, як раніше.