Пекельний звіздар
- Автор: Кононович Леонід
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-206-0
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пекельний звіздар». Краткое содержание книги:
Та чи зможе хлопець знайти ключ до перемоги? Адже протистоїть йому загадковий звіздар, який очолює темні сили…
Лежить він на дні озера. Вода стоїть над ним, неначе шкло. Видно крізь неї небо, листя, що плаває на воді, й гілля молодої яблуні. Він лежить і не ворушиться. Чи живий, чи мертвий, — того він не знає. Аж раптом крізь товщу води поволі починає просягати до нього далека-далека пісня:
Пісня лунала дедалі голосніше, аж як вона зазвучала на повну силу, то узуздрів Івась, що над водою манячить якась постать. Придивився він і побачив, що на березі стоїть лялька, яку знайшов він під кручею.
«Хто ти?» — питається в неї Івась.
А лялька й каже:
«Той, хто поведе тебе в дорогу».
«Відкіля ти взялася?» — питається в неї Івась.
А лялька й каже:
«Звідтіля, де стоїть чорна вода».
«Що тобі треба?» — питається в неї Івась.
А лялька й каже:
«Взяти твою душу».
«Куди ж ти мене поведеш?» — питається в неї Івась.
А лялька й каже:
«А ти прокинься, то й побачиш…»
Кинувся Івась зі сну, а крізь віконниці червона заграва світить.
— Діду! — крикнув він. — Діду, пожога!
Старий недарма був козаком: притьма схопився з лежанки, шаблю під пахву та й надвір. А Йвась за ним із двома пістолями.
Обійстя палало. Горіли повітки, горіла стайня, горіла комора і збіжжя в ожередах.
— Коней виводь! — крикнув Галай онукові. — Пропадемо без коней!
На стайні уже й крокви зайнялися. Смикнув Івась засува та й відскочив убік — бухнуло звідти полум'я, а з нього вискочив один-однісінький кінь і зачав качатися по землі. Був то гнідий жеребець, а решта, видно, подушилися димом у стайні.
«Це, либонь, татаре огня вкинули! — подумав Івась. — Зараз на частокіл полізуть! Дождалися ми чамбула, щоб йому й дорога запалася!»
Коли ж озирнувся та й бачить: стоїть посеред обійстя звіздар. Вітер на ньому одіж шарпає та чуприну розвіває, а він звів руки до неба й каже:
— Посестри-літавиці, пекельні дівиці! В чистому полі огонь горить, на той огонь вам трьом летіть! Паном нашим Триглавом вас заклинаю — прибувайте до мене!
Тут і дід підбіг.
— Та що ж ти, — каже, — лядський поплентачу, коїш оцеє?!
Та й замахнувся шаблею. Тільки ж звіздар теж був не в тім'я битий — хитнувся убік, що тільки штихом дряпнуло його по лобі, і теж шаблюку вихопив.
Івась і подих затамував, як почали вони рубатися посеред тої пожежі.
Страшний вид був у звіздаря: половина лиця залита кривлею, очі вилізли сливе на лоба, а розпатлана чуприна падала на чоло. Та на вустах знай грала пекельна посмішка — так хвацько увихався він із шаблею, плигав, одступав та перекидав з руки в руку, що зразу видать було неабиякого мистця. Дивиться Івась і сам себе не тямить: вперше на віку довелося йому бачити справжній герць. Рубалися вони, рубалися, — вже й захекалися неабияк, вже й кров цебеніла з обох, а жоден верха не може взяти. Кружляють по двору та чобітьми землю риють та й годі.
— Я тобі покажу, як огня підкладати! — каже Галай звіздареві. — Ще тобі круки очі виклюють!
— Діду, — отямившись, заволав Івась, — діду, я зараз!
Та вхопив пістоля і націлився у звіздаря. Цокнув курок по кременю — і не підпалив затравку. Вхопив Івась другого пістоля й уже було підняв його обіруч, наміривши у заброду, — та й закляк од подиву.