Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Внаслідок цього найбільш вживаним став термін «Слобідська Україна». З цим терміном пов’язують прикордонні, «окраїнні» території, про які писав і професор Грушевський. Відповідно під «окраїнністю» розумілася не відсталість, як наполягають російські антиукраїнські пропагандисти, а специфіка прикордонних регіонів, оскільки землі Дикого поля та Запорізької Січі перебували на стику одночасно трьох імперій — Російської, Османської та Речі Посполитої.
З кінця XVI і включно до XVIІІ століття «Україна» стає конкретним географічним поняттям, рівноцінним назвам інших історико-географічних регіонів (Волинь, Поділля, Сіверщина, Червонна Русь, Запоріжжя). У XVIІІ столітті це поняття набуває статусу загальновідомого, нарівні з церковним терміном «Малоросія». На противагу «окраїнному» терміну, деякі українські історики та лінгвісти висувають версію про те, що назва «Україна» походить від слова «край», «країна»[2]. При цьому наголошується, що в українській мові терміни «україна» та «окраїна» завжди чітко розрізнялись за змістом[3]. «Україна» — як окрема та незалежна територія, а «окраїна» — тільки прикордонна територія. Однак в міру зростання національного самопізнання українців поняття «Україна» стало не тільки географічним терміном, але й позначенням самобутнього етнічного простору, що став соціально та культурно самодостатнім на межі ХІХ та ХХ століть[4].
Откуда єсть і пішла земля українська?
Перші Homo erectus (людина прямоходяча), на думку вчених-археологів, з’явилися на території України мільйони років тому, мігруючи з Передньої Азії через Балкани та Центральну Європу — «справжні європейці». Потім, більш ніж 150 тисяч років тому, з’явилися і інші «європейці» — неандертальці, а 30 тисяч років тому назад — кроманьйонці, майже наші сучасники. Важливе місце в історії України посідає трипільська культура в IV–III тис. до н.е. в Дунайсько-Дніпровському межиріччі, найбільший розквіт якої припадає на період між 5500 та 2750 роками до н.е. Ареал її розповсюдження — правобережна Україна, Молдова, Східна Румунія, а також Угорщина. Трипільська кераміка займала одне з визначних місць в тогочасній Європі за довершеністю обробки та розпису[5]. Деякі українські дослідники вважають, що саме трипільці можуть бути «прабатьками» українців. В будь-якому разі, їм вдалося переконати в цьому президента України Віктора Ющенка.
Археологи до сьогодні сперечаються стосовно присутності кіммерійців у Південній частині України та в інших регіонах, проте багато авторів пов’язують «кіммерійську епоху» (друга половина VIII–VII століття до н.е.) з Північним Причорномор’ям. На зміну кіммерійцям у VII столітті до н.е. приходять скіфи, що витіснили попередників з українських степів. Вважається, що скіфи створили своє перше державне утворення — Скіфську державу, що полягла під ударами сарматів в 200 році до н.е. Паралельно зі скіфами давні греки в Північному Причорномор’ї починають засновувати свої перші колонії (Херсонес, Ольвію та ін.). В ІІІ столітті до н.е. з північного заходу на територію України переселяються готи та створюють тут своє королівство. В 375 році н.е. готи зазнають поразки від гунів, що прийшли з глибин Азії та переселяються за Дунай, на територію Римської імперії, де з часом засновують свої королівства. Держава гунів, зазнавши поразок від римлян, швидко втрачає силу та розпадається. Після нашестя гунів гегемонія над нинішньою територією України у кінці V століття переходить до слов’янських племен. Лівобережна частина України разом з Таврією попадають в залежність від Хазарського каганату. В наш час північно-західні області України вважаються найбільш ймовірним місцем зародження східних слов’ян: русичів, полян, древлян, сіверян, бужан, тиверців, уличів, волинян та інших.
Часи Київської Русі та її розпад (882-1240)
Саме ці племена й стояли біля витоків давньоруської держави, спочатку зі столицею в Нижньому Новгороді, а потім в Києві, відомої під назвою Київська Русь. Ця держава займала, як на той час, величезну територію — від Таманського півострова на півдні, ріки Дністер та верхоріччя Вісли — на заході, й до верхоріччя Північної Двіни на півночі. Очевидно, через це Карл Маркс порівнював її територіальні розміри з імперією Карла Великого.