Любов на лінії вогню (збірник)

Цей вірш однієї безсонної ночі, коли «кипів» Іловайський котел, написала мама дівчини, яка дуже хотіла потрапити до свого коханого в епіцентр бойових дій. Вірш виявився не просто гарним, а й пророчим. Саме за його сценарієм з оточення виходили бійці батальйону «Донбас».

Вона зателефонувала мені в День незалежності. Той самий День незалежності, з парада на якому почалася найкривавіша сторінка новітньої української історії. Дівчина істерично кричала у трубку, що їде до Іловайська і що вона зобов’язана там бути.

Ми зустрічалися одного разу в Нових Петрівцях. Тоненька, гарненька, витончена дівчинка, яка не викликає жодних асоціацій із зоною бойових дій. Такі мають гуляти містом, займатися творчістю, отримувати квіти на побаченнях. Аж тут крик: «Ви руйнуєте моє особисте життя! Я туди доберуся і без вашого дозволу!». Все, що я їй пообіцяла, – що вона може доїхати до Красноармійського блокпоста і, якщо вже їй там так подобається, посидіти в тому районі, бо далі її ніхто не пропускатиме. На цьому нашу розмову було закінчено.

В Іловайськ вона рвалася до коханого, бійця батальйону «Донбас» Лавра, з яким познайомилася ще за часів Майдану. Вона постійно приїздила до нього на тренувальну базу батальйону у в/ч-3027, а потім вирядила на війну.

Вона раділа кожній його перемозі, стежила за новинами від батальйону та постійно тримала зв’язок. І ось одного серпневого дня телефоном він повідомив, що його разом з побратимами командування відправляє до Іловайська. Нічого не віщувало біди. Всі очікували на максимально швидку перемогу, а потім на поступ уперед. Визволяти та просуватися вглиб Донецької області, аби врешті дістатися до головної мети – Донецька.

Жах почався вже 19-го серпня. Тільки за один день п’ятеро «двохсотих» і «трьохсоті». Загинули Шульц, Скіф, Карат, Колдун, Посмішка. Загинули справді досвідчені вояки, які були прикладом для багатьох бійців. Потроху приходило розуміння, що швидкої перемоги не буде. Що попереду багато крові і багато важкої роботи.