13 червня о другій годині ночі, государ, покликавши до себе Балашова і прочитавши йому свого листа до Наполеона, наказав йому одвезти цього листа й особисто передати французькому імператорові. Виряджаючи Балашова, государ знову повторив йому слова про те, що він не помириться доти, поки залишиться хоч один озброєний ворог на російській землі, і наказав неодмінно передати ці слова Наполеону. Государ не написав цих слів у листі до Наполеона, бо він, з його тактом, почував, що слова ці незручні для передачі в ту хвилину, коли робиться остання спроба до примирення; але він наказав Балашову неодмінно передати їх особисто Наполеону.
Виїхавши вночі з 13-го на 14-е, Балашов у супроводі сурмача та двох козаків вдосвіта приїхав у село Риконти, на французькі аванпости по цей бік Німану, його зупинили французькі кавалерійські вартові.
Коли Балашов під’їжджав, французький гусарський унтер-офіцер, у малиновому мундирі і в волохатій шапці, крикнув на нього, наказуючи йому зупинитися. Балашов не відразу зупинився, а повільно їхав далі дорогою.
Унтер-офіцер, насупившись і пробурчавши якусь лайку, рушив конем на Балашова, взявся за шаблю і грубо крикнув на російського генерала, питаючи його, чи не оглух він, що не чув того, що йому кажуть. Балашов назвав себе. Унтер-офіцер послав солдата до офіцера.
Не звертаючи на Балашова уваги, унтер-офіцер почав говорити з товаришами про свою полкову справу і не дивився на російського генерала.
Незвичайно чудно було Балашову після близькості до вищої влади й могутності, після розмови три години тому з государем і взагалі звиклому по своїй службі до шани, бачити тут, на російській землі, це вороже, а головне — неповажливе ставлення до себе грубої сили.
Сонце тільки починало підніматися з-за хмар; в повітрі було свіжо й росяно. Дорогою з села виганяли череду. В полях один за одним, як бульки в воді, зринали, чувикаючи, жайворонки.
Балашов оглядався круг себе, чекаючи на приїзд офіцера з села. Російські козаки, сурмач і французькі гусари мовчки зрідка дивилися одні на одних.
Французький гусарський полковник, очевидно, щойно з постелі, виїхав з села на красивому, ситому сивому коні в супроводі двох гусарів. Франтовитий вигляд офіцера, солдатів і коней свідчив про достаток.
Це був той перший час кампанії, коли війська ще перебували в справності, майже такій, як під час оглядової, мирної діяльності, тільки з відтінком чепуристої войовничості в одягу і з моральним відтінком тієї веселості та заповзятливості, які завжди супроводять початки кампаній.
Французький полковник насилу тамував позіхи, але був чемний і, як видно, розумів усе значення Балашова. Він провів його повз своїх солдатів за цеп і повідомив, що бажання його бути представленим імператору буде, певно, зараз же виконано, бо імператорська квартира, скільки він знає, знаходиться недалеко.
Вони проїхали село Риконти, повз французькі гусарські конов’язі, повз вартових і солдатів, які віддавали честь своєму полковникові і з цікавістю оглядали російський мундир, і виїхали на другий бік села. Полковник сказав, що за два кілометри стоїть начальник дивізії, який прийме Балашова і проведе його за призначенням.
Сонце вже піднялося і весело блищало на яскравій зелені.
Тільки-но вони виїхали за корчму на гору, як назустріч їм з-під гори з’явилася купка вершників, попереду якої на вороному коні з блискучою на сонці збруєю їхав високий на зріст чоловік у капелюсі з пір’їнами, з чорним, завитим по плечі волоссям, у червоній мантії і з довгими ногами, випнутими вперед, як їздять французи. Чоловік цей поїхав галопом назустріч Балашову, виблискуючи і розвіваючись на яскравому червневому сонці своїми пір’їнами, камінцями й золотими галунами.
вернуться
9
Государю брате мій! Вчора дійшло до мене, що, незважаючи на прямодушність, з якою дотримувався я своїх зобов’язань щодо вашої імператорської величності, війська ваші перейшли російські кордони, і лише тепер одержав з Петербурга ноту, якою граф Лорістон сповіщає мене, з приводу цього вторгнення, що ваша величність вважаєте себе в неприязних стосунках зі мною з того часу, як князь Куракін зажадав свої паспорти. Причини, якими герцог Бассано обгрунтовував свою відмову видати ці паспорти, ніколи не могли б змусити мене припускати, щоб вчинок мого посла став приводом до нападу. І насправді, він не мав на те від мене повеління, як заявив він сам; і тільки-но я взнав про це, то негайно висловив своє незадоволення князеві Куракіну, звелівши йому виконувати, як і раніш, доручені йому обов’язки. Якщо ваша величність не схильні проливати кров наших підданих через таке непорозуміння і якщо ви згодні вивести свої війська з російських володінь, то я залишу поза увагою все, що сталося, і угода між нами буде можливою. В противному разі, я буду змушений відбивати напад, який нічим не був викликаний з мого боку. Ваша величність ще маєте можливість звільнити людство від лиха нової війни,
Олександр.
