Доба націоналізму. [calibre 0.9.44]

надто далека від усякого міту, справжня ж легітимна монархія таким мітом розпоряжає.

Королівський міт найдавніший і бував різний: в Єгипті король — це інкарнація

божеськости; в Геляді й сьогоднішньому Ніппоні він є божим нащадком; в християнських

державах вія називає себе «з божої милости», в Мадярщині носить король корону

святого. Такий міт вкорінює державу в глибини ірраціонального, в тогобічно-релігійні

основи й надає незмисловому своє живе, особове втілення.

Споріднений із цим мітом є міт вождя (Мойсей, Александер, Цезар і Октавіян, Магомед,

Кромвель, Хмельницький, Наполеон, Лєнін, Мусоліні, Гітлєр). Вождь наділений

особливим післанництвом чито від особового Бога чи безособового провидіння, від генія

нації, чито, як у Леніна, від імманентної (й тому по суті не менше ірраціональної)

розвоєвої «закономірности». Вождь є особово й часово обмеженим — для нього не існує

слово про «невмірущого короля» (Lе гоі еst mori, vive lе гоі!) Де він хоче це обмеження

розсадити, там діялося це здебідьше шляхом переміни вождівського міту в королівський:

Александер гроголошуе себе сином Аммона, Цезар покликуеться на божеський початок

свого роду, Хмельницький каже єрусалимському патріархові проголосити себе «князем

усієї Русії» й наближується родинною політикою до монархічних родів, подібно

Наполеон коронується цісаром і через друге подружжя прилучується до династії «з

божої милости».

Тісно з вождівським чи королівським мітом, з ірраціональним у політичному бутті нації,

звязаний міт месіанізму, про який була вище мова, як питомний для нашої доби. Міт

месіянізму конкретизується в імперіяльному міті. Класичний імперіяльний міт створила

була римська імперія: з божого веління є вона уповноваженою злучити в «імперії мира»

під володінням римського народу всі народі замешкалаго світу (Рах Romana). Потім

еволюціонує цей римський міт у «священну римську імперію» середньовіччя, сьогодні

уосіблює його фашистівський імперіяльний гін. Іншим типовим прикладом є міт

ісламської й османської імперії. В останнім часі зявляється, заснований у національно-

московському месіанізмі, імперіяльний міт большевизму — матеріалістично

спотворений, але всеж правдивий імперіяльний міт, з жахливою силою діяння. Маємо

врешті німецький міт крови.

Як не ворожа була доба раціоналізму всьому ірраціональному і як не намагалася вона

розумово розвязати всяку містерію — але й вона державам, які оснувала, надавала

міти. Зєднаним Державам Північної Америки — міт свободи; Франції — міт прав людини.

Вповні чужою для міту стала лібералістична думка вже в другій половині минулого

століття; вона позначила своє тавро й ва деяких створених по світовій війні нових

державах. Ці держави (наприклад — Польша, Чехословаччина) переживатимуть

найважчі кризи бо їх існування не гріє тепло міту! Демократичні держави намагаються