Доба націоналізму. [calibre 0.9.44]
- Автор: Чемеринский Орест
- Язык: украинский
- Жанр: Другие
Электронная книга - «Доба націоналізму. [calibre 0.9.44]». Краткое содержание книги:
націоналізму антирасистськими аргументами; завтра можемо стрінутися з якою небудь
пансловннською або подібною аргументацією проти расизму. В протиставленні одному й
другому — ми повинні поставити власну розбудовану націоналістичну ідеольогію, де
«Еврола», до якої Україна все належала й в дусі якої сповняла свої історичні завдання
— найшла б своє органічне місце!
3. ДОБА МІТІВ
Вказуючи на понаднаціональні первні націоналістичних ідеольогій, ми підкреслили, що
хоч вони є звязані перш за все з ділянкою закордонної політики, то всеж примат
унутрішньої політики є основною рисою кожного націоналізму. Остаточною життєвою
дійсністю великих природній людських спільнот-націй, є держава. «Державна форма
буття є завершенням життєвої туги нації» — як каже Келлен — ця «туга» в добі
націоналізму мусіла стати перш за все справді тугою, а не зраціаналізованою й
зматеріялізованою державною ідеєю лібералістичного типу XIX ст. Держава в своїй
істоті е всеж раціональною установою. Власне тому, щоб не втратити життєздатносте —
вона потребує повязання з прарічами, з прапідставами буття націй, що лежать поза
межами раціонального порядкуючого хотіння.
Між усіми державними устроями «найбільше розумовою» є без сумніву демократична
республіка; з другого боку, ніякий устрій не є більше «нерозумовнм», як напр. легітимна
дідична монархія. Але всеж навіть ця остання вміє бути тривалішою від республіки.
Причина в тому, що демократична республіка, як найраціональніша державна форма,
надто далека від усякого міту, справжня ж легітимна монархія таким мітом розпоряжає.
Королівський міт найдавніший і бував різний: в Єгипті король — це інкарнація
божеськости; в Геляді й сьогоднішньому Ніппоні він є божим нащадком; в християнських
державах вія називає себе «з божої милости», в Мадярщині носить король корону
святого. Такий міт вкорінює державу в глибини ірраціонального, в тогобічно-релігійні
основи й надає незмисловому своє живе, особове втілення.
Споріднений із цим мітом є міт вождя (Мойсей, Александер, Цезар і Октавіян, Магомед,
Кромвель, Хмельницький, Наполеон, Лєнін, Мусоліні, Гітлєр). Вождь наділений
особливим післанництвом чито від особового Бога чи безособового провидіння, від генія
нації, чито, як у Леніна, від імманентної (й тому по суті не менше ірраціональної)
розвоєвої «закономірности». Вождь є особово й часово обмеженим — для нього не існує
слово про «невмірущого короля» (Lе гоі еst mori, vive lе гоі!) Де він хоче це обмеження
розсадити, там діялося це здебідьше шляхом переміни вождівського міту в королівський:
Александер гроголошуе себе сином Аммона, Цезар покликуеться на божеський початок
свого роду, Хмельницький каже єрусалимському патріархові проголосити себе «князем
усієї Русії» й наближується родинною політикою до монархічних родів, подібно
Наполеон коронується цісаром і через друге подружжя прилучується до династії «з
божої милости».
Тісно з вождівським чи королівським мітом, з ірраціональним у політичному бутті нації,
звязаний міт месіанізму, про який була вище мова, як питомний для нашої доби. Міт
месіянізму конкретизується в імперіяльному міті. Класичний імперіяльний міт створила
була римська імперія: з божого веління є вона уповноваженою злучити в «імперії мира»
під володінням римського народу всі народі замешкалаго світу (Рах Romana). Потім
еволюціонує цей римський міт у «священну римську імперію» середньовіччя, сьогодні
уосіблює його фашистівський імперіяльний гін. Іншим типовим прикладом є міт
ісламської й османської імперії. В останнім часі зявляється, заснований у національно-
московському месіанізмі, імперіяльний міт большевизму — матеріалістично
спотворений, але всеж правдивий імперіяльний міт, з жахливою силою діяння. Маємо
врешті німецький міт крови.
Як не ворожа була доба раціоналізму всьому ірраціональному і як не намагалася вона
розумово розвязати всяку містерію — але й вона державам, які оснувала, надавала
міти. Зєднаним Державам Північної Америки — міт свободи; Франції — міт прав людини.
Вповні чужою для міту стала лібералістична думка вже в другій половині минулого
століття; вона позначила своє тавро й ва деяких створених по світовій війні нових
державах. Ці держави (наприклад — Польша, Чехословаччина) переживатимуть
найважчі кризи бо їх існування не гріє тепло міту! Демократичні держави намагаються