Червоний Дракон

Ґрем наполіг, аби йому дозволили побути на місці злочину на самоті. Присутність у будинку чужих людей тільки заважала б – саме таку причину він навів Кроуфорду. Та була ще одна, особиста причина: він не знав, як саме там поводитиметься. Віллу не хотілося постійно відчувати на собі чужий погляд.

У морзі він тримався як слід.

Двоповерховий цегляний будинок стояв трохи вдалині від вулиці на лісистій ділянці. Ґрем довго стояв під деревами й дивився на дім. Намагався досягти внутрішньої непорушності. У його уяві у темряві гойдався срібний маятник. Вілл почекав, доки маятник завмре.

Повз ділянки проїхали кілька сусідів. Вони кидали на будинок швидкий погляд і відводили очі. Для сусідів будинок з убивством огидний, мов обличчя зрадника. На нього витріщаються лише чужинці й діти.

Ролет ніхто не опустив. Ґрем зрадів. Це означало, що родичів у будинку не було. Родичі завжди опускають ролети.

Він зайшов за ріг і обережно рушив уздовж стіни, не вмикаючи ліхтарика. Двічі зупинявся й прислухався. У поліції Атланти знали, що Ґрем сюди поїхав, а от сусіди – ні. Їх легко наполохати. Можуть почати стріляти.

Він зазирнув у вікно із заднього подвір’я й побачив світло від ліхтаря біля ґанку, воно струменіло повз обриси меблів. У повітрі стояв сильний аромат жасминової гарденії. Уздовж майже всієї задньої стіни тягнувся заґратований ґанок. Передні двері були опечатані поліцією Атланти. Ґрем зняв печатку й зайшов усередину.

Двері, що вели з ґанку на кухню, були забиті фанерою – там поліції довелося вийняти скло. При світлі ліхтарика Ґрем скористався ключем, який йому видала поліція. Йому хотілося ввімкнути світло. Хотілося почепити свій блискучий жетон і зробити якусь офіційну заяву, аби виправдати присутність у тихому будинку, де померло п’ятеро людей. Нічого цього Ґрем не зробив. Він зайшов до темної кухні й сів за стіл, де колись снідала родина.

У темряві сяяли блакитні вогники запальників на кухонній плиті. Він відчув запах яблук і поліролю для меблів.

Клацнув термостат, і ввімкнувся кондиціонер. Від звуку Ґрем здригнувся, відчув голочки страху. Зі страхом він знайомий близько. І з цими голочками теж упорається. Йому просто страшно і годі, можна продовжувати.

Зляканим він краще бачить і чує, проте розмовляє вже не так зв’язно і часом від страху стає грубим. Але тут нема з ким говорити, уже нема кого ображати.

Божевілля зайшло до цього будинку крізь оті двері на оцю кухню, ступало ногами одинадцятого розміру. Ґрем сидів у темряві й нюхом чув божевілля, як бладгаунд бере запах на сорочці.

Ґрем присвятив вивченню звіту детективів з відділу вбивств Атланти більшу частину дня і вечора. Він пригадав, що коли приїхала поліція, то світло на витяжці над плитою було ввімкнене. Тож він увімкнув його й зараз.

На стіні біля плити висіли дві вишивки в рамочках. На одній красувався вираз «Любов охолоне – плита підігріє», на другій – «На кухні ми збираємо всіх друзів та рідню – там прислухаються до серця дому та гріються біля вогню».