Безсмертний полк. Священна війна Путіна
- Автор: Аккерман Галя
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 978-966-10-6017-2
- Переводчик: Петр Всеволодович Таращук
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Безсмертний полк. Священна війна Путіна». Краткое содержание книги:
Ця книжка — могутня пересторога всьому людству і надто вже актуальна для нас, бо ми — перший об’єкт у розбудові «русского мира», яку російські агресори в українській шкурі приховують балачками про «мир».
Дивна річ, цю разючу експансію в Росії ніколи не вважали за колонізацію, а трактували як природний процес. Як стверджує Безансон, ішлося не про завоювання, а про «возз’єднання»: спершу власне російських земель, потім православних земель і, нарешті, всіх земель, яким судилося стати частиною Російської імперії. Згідно з офіційною доктриною ту експансіоністську політику виправдовували не так як засіб необхідного захисту від «ворога», хоч хто ним був, чи як спосіб поширення православ’я, а як любов Росії до нових територій, що виявлялась у лагідній асиміляції, яка йшла на користь завойованим народам. Слід зазирнути в підручники історії кількох із тих народів після розпаду СССР: в усіх пишуть про імперіалізм, спершу російський, а потім совєтський!
Саме отак «Свята Русь» і сприйняття Москви як «Третього Риму», а згодом світське месіанство та культ чистої експансії правили за основи не менш абсолютної, ніж священної влади російських монархів, освячуючи експоненційні територіальні завоювання, поневолення населення і покору всякої індивідуальної волі інтересам держави. З плином часу російський народ став імперським народом, чиє головне завдання полягало в підтримці територіального маркування, забезпеченні своєю присутністю єдності імперії.
Ці ідеї, втілювані в життя після Івана Грозного, отримали теоретичне обґрунтування в XIX ст., що в усій Європі було сторіччям націоналізмів. Як називають війну 1812 року проти навали Наполеона? Вітчизняною війною, завдяки цій назві вона стала прототипом «Великої Вітчизняної війни» (Другої світової війни). Було б набагато точніше говорити про «війну за Вітчизну», але тут я дотримуюсь традиційного варіанту.
Сприйняття цієї війни в мене з самого малку теж супроводили картини. Я думаю про Василя Верещагіна (1842–1904), видатного художника-баталіста, чия картина «У Кремлі — пожежа!» назавжди закарбувалася в моїй уяві. На ній ми бачимо Наполеона, невисокого, з черевцем, що, не ймучи віри, дивиться крізь зубці кремлівського муру на полум’я, яке охопило Москву й підноситься аж до імператора і його наближеної охорони. На картині «Палії» взвод французьких солдатів розстрілює селян у довгих сорочках та личаках, що стоять у церкві під стіною, ймовірно, на території Кремля. Тільки дехто ще на ногах, решта, вже страчені, лежать на підлозі. На задньому плані видніють фрески із зображенням святих, немов французи стріляють по священних образах. Простолюд, що мав отакий «захист» із боку російської держави, пожертвував столицею, щоб лишити ворогові тільки спалену землю...
Якщо ці картини вплинули на душі мільйонів дітей, то, зрозуміла річ, вплинули і слова Пушкіна, Толстого, Лєрмонтова, Глинки та багатьох інших видатних поетів і письменників, які уславлювали сміливість, стійкість і патріотизм російських солдатів та народних ополченців, що прогнали напасників під командуванням такої легендарної постаті, як Михайло Кутузов, генерал-фельдмаршала й головнокомандувача російських армій під час війни 1812 року. Цей порив напрочуд добре відобразив поет Федір Глинка (1786–1880), що й сам брав участь у боях, у «Солдатській пісні», складеній під час битви під Смоленськом:
Для багатьох людей війна проти наполеонівської навали, проваджена аж до вступу російських військ у Париж, була передусім війною, яку «Свята Русь» та її цар вели проти Французької революції. Ось якими словами Олександр I описав князеві Олександру Голіцину, з яким був особливо близьким, молитву, яку він організував на площі Конкорд 29 березня 1814 року, через кілька днів після від’їзду Наполеона в заслання на острів Ельбу.