Адвокат диявола

Пухкенька дівчинка швидко глянула на Лоїс. Кевін сказав їй зосереджено дивитися на всіх дітей, особливо тих трьох, які підтверджували звинувачення Барбари Стенлі.

— Ну… іноді, коли в нас були мистецтва…

— Мистецтва? Що це таке, Барбаро?

— Це малювання, читання або музика. Тоді клас іде до вчительки малювання або музики, — продекламувала маленька дівчинка, майже заплющивши очі.

Кевін бачив, що вона старається зробити все правильно. Роззирнувшись довкола, він побачив, що деякі слухачі злегка всміхаються, мовчки вболіваючи за дитину. А от пан позаду здавався напруженим, майже сердитим.

— Розумію, — кивнув Бом. — Клас іде до іншого кабінету, так?

— Ага.

— Барбаро, будь ласка, кажи «так» або «ні». Гаразд?

— А… тобто так.

— Отже, іноді, коли у вас були мистецтва… — підказав Бом.

— Міс Вілсон просила когось із нас залишитися, — відповіла на підказку Барбара.

— Залишитися? У кабінеті з нею?

— А… так.

— І?

— Одного разу вона попросила мене.

— І що ти розповіла містерові Корнблю про цей раз?

Барбара трохи крутнулась у кріслі, ховаючись від погляду Лоїс. Тоді глибоко вдихнула й почала.

— Міс Вілсон попросила мене сісти біля неї і сказала мені, що вважає, що я росту красунею, але маю знати дещо про своє тіло, дещо таке, про що дорослі не люблять говорити. — Вона зупинилась і опустила погляд.

— Продовжуй.

— Вона сказала, що деякі місця особливі.

— Особливі?

— А… так.

— І що вона розповіла тобі про ці місця, Барбаро?

Барбара швидко глянула в бік Лоїс Вілсон, а тоді знову повернулася до Бома.

— Барбаро, що вона тобі розповіла? — повторив він.

— Що, коли їх хтось торкається, відбувається… відбувається дещо особливе.

— Розумію. А що вона зробила потім? — кивнув він, спонукаючи її продовжувати.

— Вона показала мені ці місця.

— Показала тобі? Як?

— Вона показала на них, а тоді попросила мене дозволити їй їх торкнутися, щоб я зрозуміла.

— Ти дозволила їй, Барбаро?

Барбара міцно стулила губи й кивнула.

— Так?

— Так.

— Де саме вона тебе торкалася, Барбаро?

— Отут і отам, — сказала Барбара, показуючи на свої груди та собі між ноги.

— Вона просто торкалася тебе там чи робила щось іще?

Барбара закусила нижню губу.

— Це важко, Барбаро, ми знаємо. Але ми маємо тебе запитати, щоб можна було вчинити так, як треба. Ти ж розумієш? — Вона кивнула. — Гаразд, розкажи суду. Що ще робила міс Вілсон?

— Вона засунула руку осюди, — сказала вона й поклала праву руку між ногами, — і потерла.

— Засунула руку отуди? Тобто під одяг?

— Так.

— Що сталося далі, Барбаро?

— Вона спитала, чи відчуваю я тепер щось особливе. Я сказала їй, що це просто лоскотно, а вона розізлилася й витягла руку. Вона сказала, що я ще не готова це зрозуміти, але вона спробує ще якось іншим разом.