Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Укладення договору про припинення зобов'язання шляхом заміни його іншим може провадитися як із заміною сторони (обох сторін) зобов'язання, так і без неї. У римському цивільному праві прямо передбачалася можливість новації із заміною особи кредитора чи боржника. Але в будь-якому разі при цьому колишнє зобов'язання припиняється, а виникає нове. Відбувається новація зобов'язання в цілому, суб'єктивних прав, вимог і обов'язків, що складають зміст зобов'язання. Природно, і позовна давність буде обчислюватися відповідно до строків виконання зобов'язання, передбачених договором про заміну одного зобов'язання іншим. Позовна давність, що не минула до дня укладення такого договору, не враховується. Позовна давність починає обчислюватися знову незалежно від складу суб'єктів зобов'язання, оскільки в цьому випадку ст. 262 ЦК, що не допускає зміни порядку обчислення та перебігу позовної давності при заміні сторін у зобов'язанні, застосовуватися не може.
5. Від новації слід відрізняти правову конструкцію поновлення договору майнового найму на новий строк (ст. 764 ЦК), продовження договору оренди (ст. 17 Закону «Про оренду державного та комунального майна» [68]), поновлення договору оренди землі (ст. 33 Закону «Про оренду землі» [165]). Ці правові конструкції покликані легалізувати дію відповідного зобов'язання після закінчення погодженого строку дії договору, якщо жодна зі сторін не заперечує проти продовження права наймача (орендаря) на користування майном.
6. Якщо зобов'язання між юридичними особами виникло на основі правового акта державного органу, обов'язкового для обох чи однієї зі сторін зобов'язання (ч. 1 ст. 648 ЦК), домовленість сторін про припинення зобов'язання або про його заміну іншим можлива тільки в тому випадку, якщо це не суперечить такому акту.
7. У практиці мало місце прагнення до невиправдано широкого тлумачення заміни одного зобов'язання іншим. Так, предметом розгляду в суді стала справа такого змісту. На початку 90-х років два підприємства уклали договір оренди на тривалий строк. Договір передбачав всі істотні умови, встановлені для цього виду договорів, законодавству він також не суперечив. У зв’язку з інфляцією виникла необхідність у зміні розміру орендної плати. Однак сторони вирішили не підписувати угоду про зміну розміру орендної плати, а підписали новий договір, складений на основі того ж стандартного бланка, що і раніше укладений договір. При заповненні цього стандартного бланка в зв'язку зі зміною розміру орендної плати сторони у вільні рядки вписали новий розмір орендної плати та встановили новий строк дії договору (до кінця поточного року). Інші вільні рядки типового бланка договору сторони заповнили, як вони були записані в раніше погодженому тексті договору. Жодної вказівки в тексті знову підписаного договору на припинення раніше укладеного договору не було. Проте арбітражний суд дійшов висновку про те, що сторони уклали угоду про заміну одного зобов'язання іншим. Наглядові інстанції з таким висновком погодилися. Водночас, сторони не виявляли свою волю на припинення спочатку укладеного між ними договору. Існування між сторонами одночасно двох договорів стосовно одного і того ж предмета, з яких застосуванню в цей період підлягав лише один (пізніше укладений договір підлягав застосуванню до кінця поточного року, а до його укладення і після закінчення цього року застосуванню підлягав спочатку укладений договір), не суперечило жодному з актів законодавства. Розширювальне тлумачення арбітражним судом волі сторін, виявленої в умовах пізніше укладеного договору, було невиправданим. Намір замінити одне зобов'язання іншим у тексті угоди про це повинен бути прямо і недвозначно виражений. Викладені висновки не є авторською новелою. Вони враховують положення римського цивільного права, що є надбанням цивілізованої юриспруденції: 1) «немає нічого нового в тому, щоб поруч існували два зобов'язання однієї і тієї ж особи про один і той же предмет», хоча «одне і те ж не може нам належати з кількох підстав», а «добра совість не терпить, щоб те саме стягувалося двічі»; 2) «тільки тоді має місце новація, коли це саме було позитивно виражене договірними сторонами». Намір новувати зобов'язання — animus novandi — визнавався необхідним для кваліфікації вчинених дій як новації.
Давньоримські юристи визнавали не тільки договірну, але й судову новацію (novatio necessaria). Гай відзначав, що при подачі позову первісне зобов'язання розв’язується, і відповідач починає бути зобов'язаним у силу літісконтестації (вступу у відповідь за позовом). Після присудження зв'язаність у силу пред'явлення позову відпадає і заміняється відповідальністю за кондемнацією. Але ж дослідники римського цивільного права відзначають і інше: «...У цих випадках (при novatio necessaria — Авт.) старе зобов'язання швидше підсилювалося, ніж скасовувалося, і додаткові права також зберігалися» (Бартошек М. Римське право: (Поняття, терміни, визначення). — М.: Юридична література, 1989. — С. 226). Цивільне право України не дає підстави для висновку про те, що звернення з позовом, чи винесення рішення в справі про присудження до виконання зобов'язання в натурі (або набрання таким рішенням сили) тягне припинення зобов'язання у зв'язку з новацією. На всіх стадіях цивільного (господарського) процесу за позовом про присудження до виконання зобов'язання в натурі зобов'язання (матеріальні цивільно-правові відносини) зберігається (від пред'явлення позову до виконання відповідно до законодавства про виконавче провадження), хоча над ним і надбудовуються відповідні публічно- правові відносини.