Котяра [UK]

Я вже хотів стрибати, не чекаючи сигналу, хоча навряд чи я впорався б одразу з двома упирями і чародієм, але тут Гетен відтяг Ратшу від кріселка і кинув кінець ланцюга челядинцеві.

- Поміркуй, - ошкірився, - у тебе є час до ранку. Твій слуга годуватиметься щогодини. А перед світанком я візьмуся за тебе сам.

І тут в Богданові видко взяла гору його людська половина.

- Смачного, - ошкірився він і плюнув кров'ю в обличчя упиреві.

Майже одночасно десь поряд загавкав пес...

Одним стрибком я опинився посеред кімнати, не забуваючи, що мені радили першим знешкодити Лісса. Той стояв до мене спиною, видимо насолоджуючись тим, що коїлося. І якраз на спину йому я і стрибонув,..

Якби я, люди добрі та інші особи, оповідав неймовірну історію — як ото полюбляють базікати зимовими вечорами біля комину або печі, то описав би зараз епічний бій між мною і чарівником, в якому він мене трохи не закатрупив, але я все одно звівся на лапи і з останніх сил роздер його на частини. Або - ще одна дурість в таких оповідках — лишив йому життя, а той всадив би мені в спину якусь гидоту з “холодного заліза”. Але ні... Може, коли постарішаю, то я й оповідатиму таке правнукам-кошенятам. Все сталося дуже швидко — я напав ззаду і перервав харцизяці сонну артерію, уже не пам'ятаю чим — чи то зубами, чи то кігтями. Завдяки дарунку Ясена вони ж були мов сталеві.

Життя з Лісса пішло за якусь хвилину. Він таки зумів перекинутися на спину, бо я збив поганця з ніг і прохрипів.

- Рану... затисни... твої батьки... знаю...

Але я не зробив цього, і Лісс помер, забравши з собою таємницю мого народження, перебування на Псарні у Гордяти, загадкову смерть волхва Борислава, таврування заклятою сережкою і знівечене моє життя. Веселий базіка Котяра помер з ним разом. Нині я дійсно був бойовим гепардом.

Як я вже говорив, все сталося миттєво. А тому, підвівшись над мертвим чародієм, я побачив епічну сутичку, якої не дісталося мені..

Під високу стелю княжого покою рвався геть величезний лилик. Йому за крила вчепилися два вовки, а розлючена рись намагалася дострибнути упирю до горла. Що було дуже небезпечно, до речі. У кутку кімнати Ратша... гмм... вечеряв. Чи вже снідав, вчепившися у горло челядинцю-даку. У розчахнутих навстіж дверях стояли очманілі княжі гридні з паном Бозьким на чолі. За ними товпилися ще якісь люди. За вікнами чулися вибухи — тривала вогняна забава.

Пан Бозький, яко досвідчений вояк, отямився першим. Він гахнув об підлогу стільцем, підгострив уламок шаблюкою і кинувся вперед. Тим часом я приєднався до Вільхи, рикнувши їй, аби тягнула за крила, а не хапала за горлянку. Лилик під нашою вогою гримнувся на підлогу, і пан Бозький відважно встромив почварі в груди свою імпровізовану зброю. Лилик бився в агонії ще кільки хвилин, розбризкуючи довкола чорну кров, а тоді смикнувся і затих.