Книга дивних нових речей

Пітер бадьорим кроком пішов по асфальту вздовж зовнішньої стіни аміківської будівлі, користаючись із затінку, який відкидало бетонне озіїще. Завдяки сандаліям ноги дихали, піт між пальцями випаровувався, щойно утворившись. Повітря лоскотало гомілки й кісточки, і, замість бути неприємним, це виявилося справжньою насолодою. Настрій Пітера значно покращився, тривогу, яку він відчував у приміщенні, уже було забуто.

Повернувши за ріг, він усвідомив, що простує вздовж вікна-стіни їдальні. Сонце зблискувало на склі, і через це не можна було чітко розгледіти, що всередині, але чоловікові здалося, що він побачив невиразні обриси столів, стільців і людей, які зібралися там. Наосліп він помахав рукою імлистому мареву на випадок, якщо хтось помітив і махає йому. Пітерові не хотілося, щоб аміківці подумали, нібито він ставиться до них зневажливо.

Відвівши очі від вилисків сонця, Пітер помітив дещо неочікуване: великий тент, напнутий за кілька сотень метрів від головної будівлі. Його накриття, жовтогаряче, зроблене з брезенту чи парусини, розтягнуте між стояками, мляво провисло. Одного разу Пітер відправляв весільну церемонію під такою спорудою; він також бачив їх на пляжах і в громадських парках. Такі намети захищали від сонця й дощу і легко розбиралися, хоча саме цей, видавалося, поставили на триваліший час. У затінку намету хтось метушився, тож Пітер повагом рушив туди на розвідини.

Четверо — ні, п’ятеро — людей танцювали під напиналом. Але не парами, а поодинці. Власне, може й ні, можливо, вони й не танцювали, а вправлялись у тайцзи[22].

Наблизившись іще, Пітер побачив, що люди справді тренувалися. Це було щось на кшталт тренажерної зали на свіжому повітрі, облаштованої не високотехнологічними електричними біговими доріжками й ергометрами, а простими дерев’яними й металевими конструкціями, схожими на обладнання для дитячого майданчика. Там була Моро, що качала ноги, витискаючи педалі обважненого колеса. Був там і Бі-Джи, що підіймав мішки з піском, підчеплені до блока. Трьох інших Пітер не знав. Мокрі від поту, усі п’ятеро налягали на свої яскраво розфарбовані тренажери, розтягуючись, крокуючи, скручуючись і нахиляючись.

— Крутяк, Пітере! — гукнув Бі-Джи, не сповільнюючи ритму своєї вправи.

Коли він згинав руку, підіймаючи й опускаючи мішки, передпліччя його ставало завтовшки як Пітерова нога, а вузли м’язів надималися, наче їх накачували помпою. Чоловік був одягнений у мішкуваті шорти, що сягали йому аж до литок, і обтислу, коротку бавовняну майку, крізь яку, наче заклепки, стриміли його соски.

— Ти наче на тяжкій роботі, Бі-Джи, — промовив Пітер.