Мертві душі
- Автор: Гоголь Николай Васильевич
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Мертві душі». Краткое содержание книги:
"А мені треба подати просьбу".
"А що ви купили таке?"
"Я б хотів попереду знати, де стіл по купчих, тут чи в іншому місці?"
"Та скажіть попереду, що купили і за яку ціну, так ми вам тоді й скажемо де, а так не можна знати".
Чичиков зразу побачив, що чиновники були просто цікаві, як усі молоді чиновники, і хотіли надати більше ваги й значення собі й своїй роботі.
"Слухайте, любі мої", сказав він: "я дуже добре знаю, що всі справи по купчих, незалежно від ціни, всі в одному місці, а тому прошу вас показати нам стіл, а коли ви не знаєте, що у вас робиться, так ми спитаємо інших". Чиновники на це нічого не відповідали, один з них тільки ткнув пальцем у куток кімнати, де сидів за столом якийсь старик, що перемічав якісь папери. Чичиков і Манілов пройшли поміж столами прямо до нього. Старий працював дуже уважно.
"Дозвольте дізнатись", сказав Чичиков, уклонившись: "чи тут справи по купчих?"
Старий підвів очі й промовив із зупинками: "Тут немає справ по купчих".
"А де ж?"
"Це в купчій експедиції".
"А де ж купча експедиція?"
"Це в Івана Антоновича".
"А де ж Іван Антонович?"
Старик ткнув пальцем у інший куток кімнати. Чичиков і Манілов пішли до Івана Антоновича. Іван Антонович уже запустив одне око назад і оглянув їх скоса, але ту ж хвилину поринув ще уважніше в писання.
"Дозвольте дізнатись", сказав Чичиков, уклонившись: "тут купчий стіл?"
Іван Антонович немовби й не чув і заглибився зовсім у папери, не відповідаючи нічого. Видно було зразу, що цей уже був чоловік розважливого віку, не то що молодий балакун та вертихвіст. Іван Антонович, здавалося, мав уже далеко за сорок років; волосся на ньому було чорне, густе; вся середина обличчя виступала в нього вперед і пішла в ніс, словом, це було те обличчя, яке називають звичайно кувшинним рилом.
"Дозвольте дізнатись, тут купча експедиція?" сказав Чичиков.
"Тут", сказав Іван Антонович, повернув своє кувшинне рило і намірився знову писати.
"А в мене справа ось яка: куплено мною у різних власників тутешнього повіту селян на вивід; купча є, залишається вчинити".
"А продавці є?"
"Деякі є, а від інших довіреність".
"А просьбу принесли?"
"Приніс і просьбу. Я б хотів... мені треба поспішити... так чи не можна, наприклад, кінчити справу сьогодні?"
"Атож, сьогодні! сьогодні не можна", сказав Іван Антонович. "Треба здобути ще довідки, чи немає заборон".
"А втім, щодо того, щоб прискорити справу, так Іван Григорович, голова, мені великий друг..."
"Але ж Іван Григорович не один; бувають і інші", сказав суворо Іван Антонович.
Чичиков зрозумів заковику, яку загнув Іван Антонович, і сказав: "Іншим теж кривди не буде; я сам служив, діло знаю..."
"Ідіть до Івана Григоровича", сказав Іван Антонович, голосом трохи ласкавішим: "хай він дасть наказ, кому слід, а за нами діло не стане".
Чичиков, вийнявши з кишені папірця, поклав його перед Іваном Антоновичем, якого той зовсім не помітив і накрив його зараз же книгою. Чичиков хотів був показати йому його, але Іван Антонович рухом голови дав знати, що не треба показувати.
"А ваше як здоров'я?"
"Слава Богу, не поскаржусь", сказав Собакевич.
"Ось, він вас проведе в присутствіє!" сказав Іван Антонович, кивнувши головою, і один з священнодіючих, тут же присутніх, який так ревно приносив жертви Феміді, що обидва рукави тріснули на ліктях і давно лізла звідти підкладка, за що й дістав у свій час колезького реєстратора, прислужився нашим приятелям, як колись Віргілій прислужився Данте72, і повів їх в кімнату присутствія, де стояло одно тільки широке крісло і в ньому за столом перед зерцалом73 та двома товстими книгами сидів один, як сонце, голова. В цьому місці новий Віргілій відчув таку побожність, що ніяк не зважився ступити туди ногою і повернув назад, показавши свою спину, витерту, як рогожка, з прилиплою десь там курячою пір'їною. Увійшовши в залу присутствія, вони побачили, що голова був не сам, коло нього сидів Собакевич, зовсім заслонений зерцалом. Прихід гостей спричинив вигук, урядове крісло було відсунуте з шумом. Собакевич теж підвівся із стільця і став видний з усіх боків з довгими своїми руками. Голова прийняв Чичикова в обійми, і кімната присутствія наповнилася поцілунками; спитали один в одного про здоров'я; виявилось, що в обох болить трохи поперек, що тут же й було пояснено сидячим життям. Голова, здавалось, уже був повідомлений Собакевичем про купівлю, бо почав вітати, що спочатку трохи збентежило нашого героя, особливо, коли він побачив, що і Собакевич і Манілов, обидва продавці, з якими справу було полагоджено келейно, тепер стояли разом віч-на-віч. Проте він подякував голові і, звернувшись зразу до Собакевича, спитав: