Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
Але воно припинилося щойно, кілька хвилин тому. Її організм, клітини її організму ще не вмерли, вони ще жили. І хірурги відважилися на сміливий експеримент. Хвору, власне, вже небіжчицю, негайно перевезли на операційний стіл. Їй миттю перелили чужої крові з живого донора, що лежав тут же, на сусідньому столі. Від його жили гумова трубка йшла до жили щойно померлої. Скляний шприц, включений у трубку, смоктав живу кров і, відзначивши її кількість, передав її в жили знекровленої небіжчиці. З живого серця до серця мертвого, щоб штовхнути це завмерле серце. Щоб примусити його затремтіти. Щоб оживити його. Водночас другий оператор зробив удруге розтин і зашивав розірвану судину…
Риск кінець кінцем був невеликий. Людина уже перестала жити. Від другої операції та експерименту з переливанням крові їй не могло зробитися гірше. Просто вона… зосталася б мертвою. В кращому разі…
Цей раз саме і був “кращий”. Після ста кубиків чужої крові тіло небіжчиці залишилося без змін. Після двохсот-показався виразний, дарма що слабенький, пульс. Після чотирьохсот — чітко заворушилося серце, з’явилося дихання. Небіжчиця розплющила очі і тихо, ледве чутно, запитала:
— Де я?
…Сьогодні професор виловив з-під подушки в небіжчиці пачку цигарок і розпитував про звичаї тогосвітнього життя. Хвора відповідала професорові, жартувала, всміхалася і шарілася — шарілася своєю власною кров’ю.
На подив, Сахно, дарма що в медичних справах була зовсім мало поінформована, не виявила ніякого здивування, побачивши незвичайну хвору і почувши її історію. Вона знизала плечима на захоплені вислови інтернів з ескорту професора.
— Хіба це такий рідкий хірургічний випадок? — поцікавилася вона. — Я уявляла собі, що подібні операції широко застосовуються в хірургії.
Професор Трембовський аж скинувся, почувши її слова.
— Га? Як це вам подобається, товариші? Вона думала, що подібні операції вже широко застосовуються в хірургії? Пробачте, ви маєте медичну освіту?
— Ні. Я агроном.
— Може, хоч агроном-зоотехнік? — вколов він.
— Ні. Агроном-економіст.
— Чорт забирай!
Сплеснувши обурено руками, професор вибіг з гінекологічної палати і влетів до вегетативної. Він проскочив її, майже не спинившися. На хвилину тільки він затримався біля ліжка хворого на рак шлунка, йому вирізали шлунок і викинули. Кишки приточили до стравоходу. Оперований втратив змогу ласувати оселедцями, смаженою ковбасою і кислою капустою. Але йому вистачало й яєць, масла і молока. Він жив. Він залишився жити.
— І він житиме? — спалахнув захоплений Коломієць. — Всупереч усьому? Яка блискуча операція!
— Успіх операції ще не означає успіху лікування… — дещо песимістично відгукнувся на це Думбадзе.
— Та ти що? — обурився Коломієць. — І це говориш ти? Хірург!
— Хірург не повинен обмежуватися розв’язанням окремих завдань. Він повинен мислити біологічно. Операція вдалася. Але невідомо ще, як пристосується цілий організм до такої величезної зміни. Завдання хірурга — допомогти організмові пристосуватися…
— Ти, звісно, правий… — промимрив Коломієць і знову з заздрістю поглянув на товариша.
Півроку праці в клініках головного експериментального інституту вже дали хлопцеві цілий медичний світогляд. Вони його навчили критично оцінювати свою роботу. Це якраз те, чого бракує студентові по закінченні медінституту.
Під час обходу ще один хірургічний випадок викликав жваві розмови між асистентами професора і дав професорові змогу поквитатися з Сахно за її невразливе реагування на надзвичайну операцію переливання крові. Це трапилося у відділі невідкладної хірургічної допомоги.
Просто проти дверей лежав здоровий, широкоплечий і ширококостий гевал. Скуйовджена руда чуприна сяяла довкола його великої голови з низьким, плескуватим дегенеративним чолом. Підійшовши ближче, варто було пильніше роздивитися й на його фізіономію. Низький лоб, роздавлений ніс, широке перенісся, вузькі щілинки повік і за ними — дрібнесенькі, швидкі й полохливі очі. Вони весь час непевно метушилися, швидко кидалися назустріч кожному і вмить злодійкувато ховалися під повіки. Широкі, крислаті й патлаті брови негайно прикривали і очі, і повіки зверху густою тінню.