Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Зручну, захищену од вітрів гавань, у якій ми простояли десять днів, пан назвав «Порто-Санто».
4 грудня, коли ми мали пливти далі, я, нарешті, не витримав, підійшов до Орніччо і сказав йому, що прошу його забути нашу сварку.
— Друже і брате мій, — відповів він мені на це, — я ніколи не любив тебе більше, ніж ці дні. Але мене пригнічує горе, яким не можу з тобою поділитися, і я радію з того, що ми посварилися, бо це віддаляє тебе од мене.
Я здивовано слухав його і зрозумів лише те, що він мені, як і раніше, друг.
Подавши йому руку, я попросив його забути прикрощі та образи, але він раптово відмахнувся від мене, немов рятуючись од якоїсь мани.
Розділ XVII,
ПРОТЯГОМ ЯКОГО ФРАНЧЕСКО ДЕЩО ПОЧИНАЄ РОЗУМІТИ, І ЦЕ ЙОГО ЛЯКАЄ
На південний схід від Куби, або Катаю (я вже й сам не знаю, як тепер цю країну називати), 5 грудня ми помітили великий острів, який один з наших полонених назвав, так само як і мис, «Бохіо». Під такою назвою пан і записав його у свій дорожній щоденник. Синьйор Маріо, перегортавши складений мною словник індіанських слів, сказав мені, що «бохіо» по-індіанськи означає «дім».
Насправді ж острів називався «Гаїті», що нам пощастило вияснити після ретельних розпитів полонених.
Так перевіряти одержані відомості було моїм обов'язком, і синьйор Маріо поремствував на мене за мою неуважність.
Але вона мала свої причини, бо дивна поведінка Орніччо вельми бентежила мене, і я не міг з попередньою уважністю ставитися до своїх обов'язків.
Я гадаю, що це й призвело до лиха, яке скоїлося з нами у день різдва і яке цілком лежить на моєму сумлінні.
Одначе необхідно про все розповісти докладно.
Підійшовши ближче до Бохіо-Гаїті, ми переконалися, що він складається з двох островів, розділених широкою протокою. Тутешня гавань розмірами і природними багатствами може змагатися з будь-яким європейським портом і вміщає до тисячі суден.
Коли ми ввели у неї «Нінью» і «Санта-Марію», тут сновигало понад двісті великих тубільних човнів, але всі вони зникли, тільки-но ми появилися.
Я боюсь, що тубільці, яких ми відпускаємо, поширювали чутки не лише про подарунки білих людей, але й також про їхню жорстоку поведінку, бо всі стрінуті нами на березі дикуни нажахано тікали від нас, ховалися в хащах.
У протоці ми зловили ската, яких багато водиться біля Піренейського півострова, а миртові дерева біля берегів тихо дзвеніли глянцуватим листям, зовсім як в Іспанії. А тут ще й високі гори, які навіть людина з меншою увагою, ніж в адмірала, могла вважати за Кастільські.
Тому пан дав острову назву «Еспаньйола» — «Маленька Іспанія». Інший невеликий острів, відділений від нього протокою, пан назвав «Тортуга».
Матроси, які з'їхали на берег, захопили і привезли на корабель молоду вродливу індіанку. Вона була, без сумніву, налякана, але поводилася, незважаючи на це, гордо і незалежно, чим дуже відрізнялась від усіх жінок, яких ми стрічали досі.
Ми піднесли їй подарунки, синьйор Маріо подарував плаща, а Таллерте Лайєс — срібного ланцюжка. Мене вразила спокійна гідність, з якою вона брала подарунки. Я спробував з нею розмовляти, але вона ледве розуміла слова, які я вивчив ще на Гуанахані.
Оскільки ніс жінки був протнутий товстим золотим кільцем, пан особливо зацікавився нею. Але, здається, вона його розуміла ще менше, ніж мене.
Здивувало мене те, що, сходячи з корабля у човен, жінка звернула увагу на Орніччо, який, за своєю теперішньою звичкою, сумно стояв осторонь.
Не знаю, що було темою їхньої розмови, але я бачив, що жінка поклала йому руку на голову, і вони розмовляли кілька хвилин.
Передбачаючи, що дивна поведінка Орніччо випала з уваги синьйора Маріо, я сказав про це секретареві, залишившись з ним наодинці.
— Я про все знаю, так само як і адмірал, — сказав синьйор Маріо. — І, заради твого щастя, прошу тебе якнайменше звертати на це увагу всіх інших.
Я впав у відчай: мені здавалося, що всі близькі мені люди, наче змовившись, намагалися приховати від мене таємницю, відому всьому світові. І це нависло наді мною, як чорна хмара.
Незважаючи на багаті подарунки, що їх пан дав жінці, сподіваючись привернути до себе її одноплемінників, тубільці, як і раніше, розбігалися від нас, покидаючи навіть свої житла. Тікаючи, вони запалювали багаття, які, без сумніву, були сигналом нашої появи.