Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Бібліотека Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»
- ISBN: 978-966-8058-37-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія». Краткое содержание книги:
Монографія адресована спеціалістам і широкому колу читачів, зацікавить як вчених-юристів, так і практиків, зокрема суддів, студентів-правників, які прагнуть фундаментально осмислити світ права, зокрема правосуддя.
Отже, чим відрізняється з цієї точки зору правомірна поведінка від протиправної? «Фактичним» критерієм є зашкодження можливостям Інших. «Правовим» критерієм є нескорення вищезгаданому наказу. І знову ми змушені спитати: що ж це за наказ?
Як уже було сказано, наказ звернено не «лише до мене чи до тебе», а до «нас обох», коли ми, виходячи за власні межі, звертаємося один до одного у відповідних правовідносинах. За ці межі я можу вийти двома способами: правомірно чи протиправно. Відповідно, наказ є «на-каз» як «казання-на» відповідний спосіб виходу за власні межі. Таких способів можна виділити три. По-перше, це «ритуал», коли для настання бажаних правових наслідків досить вчинення певних дій (наприклад, укладання угоди). По-друге, це «прохання», коли, окрім «ритуалу», необхідна ще згода певної «вищої» інстанції (наприклад, звернення до посольства за візою). По-третє, це «змагання», коли слід «перемогти» когось (спортивні змагання, конкурс у ВНЗ, тендер, тощо)[340].
На відміну від зазначених правомірних способів виходу за власні межі у правовідносинах, правопорушення «руйнує» відповідний модус буття Іншого: так, коли недобросовісний продавець обдурює покупця, останній вже не є «покупцем», тобто «тим, хто купує», — внаслідок зазначених дій він став «тим, хто потерпає від порушення», — потерпілим.
Таким чином, можна зробити висновок, що право у житті існує у вигляді наказу як «казання-на» те, «як бути» (чи краще: «ким бути») у відповідній ситуації. Тобто, іншими словами, «вказуючи-на» модус відповідного виходу за власні межі, право, як наказ, є «відповіддю» на питання «як бути» у тому чи іншому випадку. Себто право не є певним «сущим» на зразок ідеї права, закону чи прецеденту. Воно існує як подія «право-с-відомості», тобто усвідомлення певного «наказу», казання-на-те, «як» (чи «ким») бути у конкретній ситуації так, щоб «не поставити під удар, збити з пуття або зламати» Іншого у відповідному модусі його існування.
Проте як, звідки стає відомо, «як саме бути»? Яким чином людина здатна усвідомити модус адекватної поведінки у відповідних обставинах? Раніше вже було сказано, що посилання на «совість» чи «здоровий глузд» зазвичай є дуже хиткою, оціночною категорією.
Тут на допомогу повинна знову прийти філософія. Як відомо, М. Гайдеггер, відповідаючи на питання, яким чином людині стає відомим «світ» у цілому, вказує, що в онтологічному устрої людини можна виділити три фундаментальні модуси існування, в яких вона «розмикає світ». Тут слід мати на увазі, що людина в М. Гайдеггера жодним чином не може бути ототожнена із «суб’єктом», який «відкриває об’єктивний світ» у ході пізнавальної діяльності. Адже фундаментальною структурою людського існування, окрім «спів- буття-з-Іншими», є «буття-у-світі» (In-der-Welt-sein)[341]. Людина — наголошує М. Гайдеггер — ніколи не існує у «вакуумі»: вона завжди існує у світі і серед інших. Внаслідок цього пізнання, згідно з М. Гайдеггером, не є «абстрактно- теоретичною діяльністю», а модусом існування людини, частиною її життєвої практики.
Серед фундаментальних модусів людського буття М. Гайдеггер називає три: розташування, розуміння, та промова («Rede», яку не слід плутати з мовою: «Sprache»),
«Розташування» (Befindlichkeit), за Гайдеггером, означає те, що у спільному бутті-з-Іншими ми займаємо щодо Інших певне становище. Його не слід плутати із «соціальним місцем» людини у суспільстві. «Розташування» покликане вказати на той факт, що людина завжди існує у певному просторі, утвореному відносинами з іншими людьми (мова, звичайно, йде не про фізичний, а про буттєвий простір). У цьому специфічному «місці» людина може бути «зачеплена» Іншими і сама «зачіпати» когось. Онтично цей феномен є ніщо інше, як «настрій», «налаштованість»[342]. М. Гайдеггер стверджує, що онтологічним фундаментом налаштованості саме і є «розташованість». Будучи завжди вже «розташованими», займаючи власну позицію у світі, ми можемо завдяки цьому сприймати певні явища і адекватно себе поводити.
Як «розташування» не є фізичним явищем, так і розуміння — не «чистий» інтелектуальний процес. «Розуміння», за Гайдеггером, теж означає фундаментальний спосіб буття з Іншими та буття-у-світі[343]. М. Гайдеггер характеризує розуміння як буття-до Іншого, спрямованість, пра-налаштованість на зустріч з Іншим, завдяки якій можливе будь-яке спів-розуміння. Розташованість та розуміння нерозривно пов’язані одне з одним: розуміння завжди налаштоване, налаштованість завжди є розуміючою — підкреслює М. Гайдеггер[344].
340
Стовба А. В. Правовая ситуация как исток бытия права. — X., 2006. — С. 69 й далі.
341
Хайдеггер М. Бытие и время. — М., 1997. — С. 52.
342
Там само. — С. 134.
343
Там само. — С. 143.
344
Там само. — С. 142.