Астальдо
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Астальдо». Краткое содержание книги:
Фіндекано, окрім цілком зрозумілих надій на щасливу зустріч з майбутнім коханням, сподівався також побачитись зі своїм побратимом. Від батька йому було відомо, що Манве Сулімо наказав також прийти і Феанаро, а вождя, ясна річ, мусив супроводжувати численний почет. Тепер, коли Мелькор забрався з Аману геть, всі в Тіріоні сподівалися на мир поміж родами та на майбутній спокій.
Словом, в садибі Нолофінве панував вже трохи забутий радісний настрій. Княгиня Анайре одягла білу сукню з блакитним гаптуванням, Арельде, за своїм звичаєм, вбралася в сніжно-біле, і її начебто проста сукня вправляла у заздрість дівчат — помічниць княгині. Турукано з Еленве вже давно приготували собі вбрання з синього оксамиту, а відчайдух Аракано — з бузкового. Сам князь Нолофінве та його спадкоємець традиційно мали на собі одяг родових кольорів — синій, з сріблястою облямівкою.
До Валмару вони дібрались верхи, зоставили коней у батьків Еленве і вирушили до чертогів Манве славетними крученими сходами, з кожної площадки яких відкривався чудовий вид на гори довкола.
Зелений схил та майдан перед палацом Володаря Вітрів був заповнений святково вбраними Ельдар. Десь уже дзвеніла арфа, і Фіндекано згадав Макалауре. Він видивлявся у натовпі багряні накидки з зорею Феанаро, або такі ж стяги Першого Дому, але корогви Нолдор довкола майдану переливалися всіма відтинками синяви та блакиті, поруч майоріли золоті стяги Ваніяр, і одна-єдина темно-синя корогва з білим кораблем-лебедем. Телері бо лічили час по своєму, а очі їхні були завжди звернені до моря. Нолдор підсміювалися над родичами, говорячи, що, аби змусити альквалондця прогулятися вглиб суходолу, потрібно перенести океан на Танікветіль. Ось і тепер мореплавці, певне, виспівували собі на теплім пісочку, мало дбаючи про пори року, тривожні часи, та тінь, що промайнула над Валінором. А гідно представляти своїх байдужих до пишноти підданих мав князь Ольве з родом своїм, що він і робив, прогулюючись майданом у супроводі синів та онуків.
Раптом поміж Ельдар мов вітер пронеслося одне ім’я. Обернувшись, Фіндекано побачив вуя Феанаро, самотнього, і вбраного в усе чорне. Князь Першого Дому не вдягнув жодної прикраси, не вбрав княжого вінця, на його тонких пальцях не було жодного персня, а розпущене волосся вільно сягало стану. Всім своїм виглядом Феанаро ніби говорив — «я лише підкоряюсь силі».
Вже почали являтись Вишні, прогулюючись схилом у вигляді Ельдар. Фіндекано підійшов вклонитися Володарю Снів, вислухав догану за те, що занедбав заняття і пообіцяв виправитись. Срібний голос сурми прорізав гомін — це Мая Еонве сповіщав про появу Манве та Варди Елентарі, котрі зайняли свої місця на троні володарів, встановленому посеред галявини.
— О, — мовив Вишній Ірмо з несмаком, побачивши біля трону Феанаро, — цей Ельда зовсім не вміє тримати свого духа в спокої. Якщо він хотів бути темною плямою в святковий день — він свого домігся.
— Князю Феанаро, — лагідно озвалася Варда до похмурого митця, — чому ти сам? Де твій батько, Великий Князь Фінве?
— Мій батько, — вимовив Феанаро з деякою зловтіхою, — сказав, що доки над його старшим сином тяжіє присуд вигнанця, і йому невільно вступати до Тіріону, доти він вважатиме себе позбавленим влади і не з’явиться перед своїм народом.
— Що ж, таким є його вибір, — почувся тихий, але владний голос Манве Сулімо, — однак, де ж всі інші Нолдор Першого Дому?
— Ви наказали, Вишній Манве, явитися тільки мені, - холоднокровно відповів Феанаро, — але не всьому Міnya Nosse.
Фіндекано позирнув на свого навчителя, але той, замість обуритись, насмішкувато приглядався до набундюченого Феанаро.
— О, нерозумна особа, — сказав Володар Снів, — дивись уважно, Фіндекано Нолофінвіон, яким не мусить бути правитель. Твій старший родич вже прихитрився зіпсувати Свято Врожаю своїм близьким, зоставивши їх у Форменосі, а тепер намагається роздратувати Повелителя Валар… Справжній правитель мусить вміти і наказувати, і підкорятись, розуміти і бажання нижчих, і волю вищих. Феанаро ж Фінвіон нині розуміє лише себе, і вважає, що його тяжко скривджено. Він не хоче коритись, він хоче тільки наказувати. Від цього може статися біда, і то велика…