Аеропорт

Те, що так спокусливо булькало в таємничій флязі, обпекло йому губи різким, майже медичним смаком і хімічним ароматом холодної паленої горілки. Якби знайшли зараз цей скарб Юрчик, Панас, та той же Бандер, — і під дірявим склепінням скелета Аеропорту міг би пролунати переможний розкотистий рик первісного мисливця або збирача.

Салам не порушив тишу війни сторонніми звуками. Сорокадев’ятирічний ветеран, який любив повторювати, що «нарешті захищає Батьківщину на Батьківщині», незважаючи на роки, проведені в Радянській Армії, потім за контрактом у російській армії в Таджикистані й у Чечні, і ось тепер в українському окремому розвідбаті, він зберіг свою етнічну незайманість. І горілку не пив, як і не їв свинину, тобто свинячу тушонку. Навіть у «сраці світу» під назвою «Аеропорт».

Салам урочисто приніс флягу в КСП, де за столом навколо пальника, що неабияк коптів, зібралося чоловік сім кіборгів, включно з Бандером і Олексієм, тобто всі ті, хто не лежав чи не сидів, замерзаючи, на останніх п’яти постах по периметру.

Усі присутні озирнулися на прибульця, освітлюючи його налобними ліхтариками, наче виснажені голодом і спрагою шахтарі, які очікують, що Салам от-от дістане звідкись кілька хлібів і риб, переломить хліби й розірве риб на частини… І наситяться всі стражденні, і лишиться ще дванадцять коробів недоїдків. Але те, що явилося їхньому погляду й особливо вразило їхній загострений нюх, перевершило всі їхні біблійні очікування.

Салам, мов той самий Хоттабич, пустив по колу відкриту флягу з півлітрою горілки. Спочатку її потримав Юрчик і раптом, не торкнувшись, передав Олексію. Той по секунді роздуму — Свєтіку, той моментально (чого ще від Свєтіка чекати?) передав її Панасу, той — іншому бійцю, той — ще далі, аж поки нарешті фляга, зробивши майже повне коло, опинилася в руках Бандера.

Він надсадно нюхнув (саме нюхнув, а не понюхав) із горлечка, наче був готовий самим лише носом вдихнути в себе весь уміст фляги. Потім відірвався від неї, струснув головою, як після нашатирю, й обвів усіх присутніх важким поглядом. Ніхто не наважився зробити перший ковток. Усі погляди тепер були спрямовані на командира.

Стояла мертва тиша. Було чутно, як у всіх, крім Салама й хіба що Свєтіка, буксуючи, ворушаться кадики.

— Отже, друзі мої! — з билинною значущістю промовив Степан. — Дозвольте мені завершити дебати на наших комсомольських зборах у вузькому колі загальною думкою, що вміст цієї фляги буде випито всіма нами разом, коли ми виберемося з цього пекла.

— У яке самі себе загнали, — сумно прошепотів собі під ніс засмучений Панас.

І було незрозуміло, чи це стосувалося конкретного Соломонового рішення, чи загальної гнітючої картини світу. Панас підвівся й вийшов з кімнати. Олексій вийшов слідом за ним, щоби зайняти місце біля холодильника з «днювальними» і ще раз прокрутити на екрані камери фото. Стійкого зв’язку не було вже другий день. І він навіть не діставав лептоп для обробки. Просто маркував потенційно цікаві фото прямо на флешці.