Прекрасна одержимість
- Автор: Дуґлас Ллойд К.
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-541-4
- Переводчик: Остап Гладкий
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Прекрасна одержимість». Краткое содержание книги:
– Я просто втомився. Надто марудна ця справа.
– Вона не була марудною раніше!
– Думаю, що приблизно в той час я почав помічати це.
– Чи думали ви колись покинути навчання?
– О, ні сер! Цього я не зможу!
– Чому ж? Ви ж не прагнете стати звичайною посередністю, чи не так?
– Думаю, що мені доведеться вдовольнитися цим. У мене ж буде чимале товариство?
Декан покрутив у руках ніж для паперу і, спохмурнівши, позирнув презирливо.
– Як неймовірно прикро!.. Безумовно, цілковито звіритися ви мені не схочете, як і дати змогу допомогти вам?
Боббі підсів на краєчок крісла і взяв капелюха.
– Ви ніяк не зможете допомогти. Дякую за небайдужість. Я спробую виправитися.
На вхідних східцях він зустрів Досона, медика-першокурсника, з яким був лише ледь знайомий. Досон був сухолицим, глибокооким, обшарпаним хлопцем, який відчайдушно намагався не відставати. Трішки старший від пересічного студента, він стикався з тим, що від нього вимагали більшого, ніж він був здатен. Не так вже й рідко його глузливо ганили наставники, які наче тішилися з того, як здригається він від їхніх сатиричних шпильок.
Питання, яке провалили двоє чи троє, підкидали йому, наприклад, таким чином: "І, звісно ж, ви також цього не знаєте, містере Досон?" І в семи випадках з дев’яти він не знав. Час від часу Боббі проймало співчуття до нього. Що вони хотіли від бідного малого?… Змусити стрибнути з моста у воду?
– Привіт, Мерріку!.. Гостював у декана?
– О так, – весело відказав Боббі. – Але пригощали мене не тим, що ти, напевне, подумав. Бачиш, ми з деканом часто зустрічаємося, щоби пограти в крибідж. Він добрий гравець. Думаю, що ти саме зібрався до нього на горнятко чаю?
Досон потемнів.
– Ні… Я тільки скажу йому що з мене досить і що всі вони можуть іти до дідька!
– То буде величезна помилка Досоне. – Боббі раптом заговорив менторським тоном. – Вони можуть піти – але де опинишся ти? Бачиш, мій сину, щоразу, коли ти посилаєш до дідька людину, з якою пов’язаний особисто, то вона забирає частинку тебе з собою. І тоді, одного гарного дня, коли справи в тебе будуть незмірно кращі, і тобі схочеться зібрати всі ці уламки особистости задля якоїсь шляхетної мети, тобі бракуватиме чималої частини себе – і доведеться йти до дідька по неї.
– Ну то й що? Захотілося посміятися з мене? Якщо так, то мовчи! Зараз мені не до того… Я на краю прірви… вибач що плачу в тебе на грудях!
– Чому б нам не перекусити разом? – запропонував Боббі, сам вражений такою гостинною пропозицією цьому понурому голодранцю. – Тобі ж треба побачити його тільки заради того, щоб послати його до дідька. Відклади цю справу на завтра. Думаю, він не буде проти.
Скривлено посміхнувшись на доводи Боббі, Довсон погодився.
– Чи хочеш скинути камінь з грудей? – запитав господар столу, після того як принесли замовлення. – Може, ти схочеш заспівати кілька куплетів зі свого гимну ненависти. Якщо так, то гайда – і я підспіваю тобі, коли спаде на думку оригінальне прокляття.
– Дякую Мерріку. Ти гарний хлопець. Мабуть, мені буде корисно звільнитися від того, що накипіло в душі. Я розповім тобі дещо. Завжди хотів стати хірургом… белькотів про це ще з малечого віку і ніколи й не думав про щось инше… вважав це своїм покликанням, наче послушник, якого висвячують в духовний сан!.. Після коледжу я три роки намагався нашкребти досить коштів, щоб вчитися далі. Зневірився; покинув науку; закохався; одружився. Дівчина оживила в мені стару надію… Ми працювали, як воли – обоє; вона в офісі, я продавав облігації… Тому ми приїхали минулого вересня… Вона знайшла роботу… З’явилася дитинка… багато витрат. Життя виявилося дорожчим, ніж ми вважали… Я почав підробляти ночами в кегельбані… ставив кеглі для новаків, які вони збивали по одній за раз. Як це впливає на комплекс неповноцінности?
– Ну, звісно, це не доведе людину до стану галюцинаційної всемогутності; поза всяким сумнівом!
– Волохата гусінь!.. Ось до якого стану мене довели! Не дивно, що я був неуком!.. А тепер – наче й цього ще мало… Але – хай йому біс – яка користь з того, що ми говоримо про це?
– Розповідай далі! – наказав Боббі. – Навіщо було починати? Дійдімо до кінця. Ти був неуком і гусінню – а тепер знову став чимось иншим?… Що трапилося нещодавно?