Бунт моїх колишніх
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-081-8
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Бунт моїх колишніх». Краткое содержание книги:
Адже вони такі безпорадні, що без жіночої руки губляться у найпростіших життєвих ситуаціях.
Ну а якщо колишні чоловіки уявили себе сучасними Робін Гудами і регулярно порушують закон, а теперішній чоловік — детектив — хоче спіймати їх на гарячому та посадити за ґрати?
Не лишати ж бідолашних напризволяще! Доводиться засукати рукави та братися до звичної справи — на додачу до свого теперішнього керувати ще й колишніми.
Слава Богу, українських жінок не треба вчити, як дати раду чоловікові. Це в них у крові. Адже ми відповідаємо за тих, кого приручили, чи не так?
— Катю! — обурилась Вікторія. — Що за чорний гумор?!
— У нашій з тобою ситуації наявність будь-якого гумору — це вже добре, — наслідувала я повчальний тон Вікторії.
— Факт перший. Папери, які так ретельно вивчав Олександр останнім часом, виявилися схемами систем автосигналізації, — багатозначно заявила Вікторія. — Як тобі?
— Відверто кажучи, ніяк. Шурик завжди відзначався дивним потягом до всіх цих «детальок із вусиками».
— Транзисторів, ти хотіла сказати.
— Відколи це ти так добре знаєшся на електроніці? — не стрималась я.
— Не можу ж я не поділяти захоплення свого чоловіка, — статечно відповіла Вікторія, і я пожалкувала, що Шурик не захоплюється, скажімо, вивченням поведінки тарганів.
— Отож, — провадила я, — він цілком міг зажадати власноруч зібрати систему сигналізації для власного авто. Жодного стосунку до його зникнення, гадаю, це мати не може.
— Може! — урочисто заявила Вікторія. — Тому що в нас є факт другий: список, що його Олександр ховав у фішбургерах, — це список людей, у яких усім відомі Діти Дєточкіна викрадали авто. Причому, в певному порядку.
— Тобто як? Усі прізвища збігаються? І хронологія викрадення відповідає порядку прізвищ у списку? — я намагалась не збожеволіти від нечуваної кількості такої інформації.
— Так, — нітрохи не жаліла мою бідну голову Вікторія, — усі прізвища збігаються. Крім останнього, якого, мабуть, ще не сталося.
— Будемо заявляти? — швидко запитала я.
— Ні в якому разі! — обурилась Вікторія. — Цим ми підставимо Олександра…
— Але потрібно ж якось запобігти викраденню, — у моїх думках миттєво спливли всі приховані обставини: останнім у списку стояло прізвище тієї самої поп-зірки, на яку нині працював Георгій. Не попередити Жорика про загрозу власності його клієнта було б очевидним свинством.
— Що нам до цього викрадення? Насамперед мусимо повернути Олександра.
— Якщо є ще кого повертати, — несподівано для самої себе висловилась я. — Схоже, Шурик узявся самотужки «вирахувати» банду Дітей Дєточкіна і надто далеко зайшов у своїх пошуках. Він не просто дізнався, хто ці люди. Можливо, це вони б йому пробачили… Він довів облудність їхніх принципів! Пам'ятаєш, досьє на жертв Дітей Дєточкіна з висновками Шурика? «Не винен» — присуд, винесений мінімум трьом безневинно скривдженим Дітьми Дєточкіна людям. Тоді відразу ясно, навіщо Шурикові знадобилося залучати мене до розслідування. Мабуть, злочинці вже здогадалися, що діється дещо недобре, і почали якось заважати діям Шурика. Я ж, у принципі, не повинна була викликати жодних підозр, — я все це говорила й сама вражалася, чому так раптово прокинулася в мені немислима досі розсудливість. І звідки я це все знала? Як примудрилася так швидко зіставити факти? — Якби підступний Хтось не «вичислив», моя діяльність залишилася б для Дітей Дєточкіна непоміченою. Ет, і чому Шурик відверто не розповів мені все! — думка про чесність раптом нагадала мені одну з розмов із Шуриком. — Боже, Віко! — скрикнула я, не в змозі тримати в собі такі знання. — Це все через мене! Я розпалилася та підкинула Шурикові думку про користь чесності. Мовляв, прямо заявляючи людям про свої наміри, ти маєш значно більше шансів на успіх. Але я ж зовсім про іншу ситуацію говорила! А Шурик тоді ще сказав: «Катерино, твоїми вустами зі мною вочевидь розмовляє хтось вищий». Розумієш?! — усвідомлення всього цього пекло мене зсередини. — Я власноруч штовхнула Шурика просто в лапи до ворогів. Через мої слова він прийняв рішення розкрити перед ними карти! Я не переживу цього…
— Заспокойся, Катрусю, — кричала Вікторія з того кінця телефонного дроту.
— Дитинко, ковтніть водички, — голосила Тетяна поруч зі мною.
«Усе через тебе! Ти своїми дурними нежиттєздатними ідеями заморочила бідолашному Шурикові голову і змусила його зробити фатальну помилку!» — повторював внутрішній голос, від якого неможливо було сховатися.
— Катю, негайно отямся! Пізно журитися! Треба виправляти ситуацію! Ми вже стали на вірний шлях! Я не вірю, що вони могли б заподіяти Шурик ові якусь шкоду. Швидше за все, замкнули його десь.
— Чому ти так думаєш?
— Тому що він їм потрібен. Він справжній майстер і знається на електроніці, я гадаю, краще за всю їхню банду. І ще, — Вікторія набрала повні груди повітря, як перед зануренням під воду, — тому, що він один із них.
— Не може бути! — мої мізки відмовлялися переварювати інформацію про несподіване перевтілення другого колишнього чоловіка. — Це ж Шурик! Він не може бути злочинцем!