Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
— Навіщо мені битися головою об стіну? — Шведка не відривала погляд від телефона. — Завтра акція, тренуюсь.
— Цікаво, що це ти тренуєш?
— Влізаю в різні телефони. Ти б краще знесла ніжні есемески від своїх бахурів, лялько.
Очі докторки Лоренц, хоч це й здавалося неможливим, зробилися ще чорнішими. Рушила в бік Лізи, наче хотіла на неї напасти, але Кароль, розхлюпуючи бурбон, з легкістю відтягнув її в іншу сторону. Ретельно злизав краплю, що повзла до зап’ястя, а тоді озвався:
— Гаразд, спокійно. Жодних «гітлерів», обіцяю. Сваритися будемо післязавтра.
Зоф’я стояла в бойовій позиції на відстані кількох сантиметрів від нього. Непорушно дивилася йому в очі. Сама аж нетямилась від злості, але все одно подумала, що колись у такій самій ситуації він би її поцілував. Це розсердило її ще більше.
— Я перепрошую, якщо це дурне питання, але про що власне йдеться з цими «гітлерами»? — Слова Анатоля були як шпилька, що проколола кульку.
— Розкажи йому, — роздратовано кинула вона. — У мене немає сил.
— Гітлера вважали знавцем малярства, але він мав жахливий смак, — пояснив Кароль. — Любив великі олійні полотна, блискучі від лаку, реалістичні. Його улюблений Циґлер[47] був таким реалістичним, що його глузливо називали митцем лобкового волосся. Усе сучасне мистецтво, яке народжувалося тоді, було для нього entartete, виродженим, надстаранні нацисти навіть пустили з димом трохи Пікассо і йому подібних, але це окрема історія.
— А що не так із ввезенням «гітлерів» до Польщі?
Кароль зробив ковток бурбона.
— Польський покупець нині має смак, як у Гітлера. Він хоче мати великі олійні полотна, реалістичні, блискучі від лаку, у важких рамах, щоб була можливість повісити їх у себе над диваном. І неодмінно польські, з кіньми, засніженим лісом, повстанським мотивом, народним елементом, можливо, з голим задком. Тим часом кількість майстерних коссаків[48], герсонів[49] і брандтів[50] вичерпалась, усі вони висять по різних музеях. Однак ці художники колись ходили до школи, часом малювали на природі, а часом писали портрети лівою рукою, дещо з цього розійшлося по світу. Це єдине мистецтво, яке імпортують до Польщі, бо за кордоном це другосортний мотлох, імітація, а в нас можна отримати цілий статок за кожен пчих Мальчевського[51], аби лише блищало й було підписане. Називаю ці пчихи «гітлерами», оскільки багато з них фюреру сподобалися б.
Лоренц підняла руки в смиренному жесті.
— Ти називаєш ці пчихи «гітлерами». Я б сто років думала і не придумала б, як умістити в одній фразі стільки зневаги до польської спадщини.
Кароль допив бурбон і налив собі ще.
— Зрештою, це не кінець аналогій, — продовжив говорити до Ґмітрука, пропускаючи повз вуха репліку Лоренц. — Так само як Гітлер і його почет, польська еліта відкидає дегенеративне сучасне мистецтво. Хоча саме в ньому поляки досягли неперевершено! якості, яку ми, постійно замилувані повстанцями й сільськими хатами, ніколи не могли рекламувати. Новосельський[52], Шапочников[53], Фангор, Опалка[54]… це могли б бути прізвища масштабу Ротко. Але не є, бо як можуть бути, коли у власній країні програють Матейкові, малярові національної слави й хвали.
Він замовк, граючись склянкою з бурштиновою рідиною.
— І знаєш, що я тобі скажу, — звернувся він до Лоренц з гіркотою в голосі. — Сидиш в офісі, безперервно витріщаєшся на ці могильні портрети, цукерниці й татранські будівлі і тобі здається, що ти рятуєш національну спадщину. Я скажу так: херня це, от і все. Ти справді вважаєш, що спадщина твого народу — це шматок дошки, замальований півтисячоліття тому якимось суб’єктом, який не мав уявлення, де є Польща? Національне надбання — це найзвичайнісінькі речі. Прогулянка з дитиною в парку, суботні вилежування в ліжку і спільний недільний обід. Спадщина — це виховання власних дітей так, щоб вони були добрі, мудрі та справедливі. Нехтування цим — це справжня зневага.
Її охопила хвиля почуттів, з якими не змогла впоратися. Пригадалися проведені разом місяці, емоції, дискусії, сварки й остаточна причина розставання. Це було занадто у її нинішньому стані, у поєднанні з напруженням, яке наростало останніми днями. Вдарила його в обличчя, Кароль полетів на стіл, на якому сиділа Ліза, склянка випала з його руки, запахло розлитим бурбоном.
Коли склянка перестала котитися, залягла тиша; здавалося, що вже не може бути гірше. Але Ліза, можливо, бажаючи розрядити атмосферу і вважаючи це таким собі жартом, промовила:
47
Адольф Циґлер (1892–1959) — німецький художник, організатор виставки «Дегенеративне мистецтво».
48
Юліуш Коссак (1824–1899) — польський художник-баталіст.
49
Войцех Гереон (1831–1901) — польський художник, представник романтизму.
50
Юзеф Брандт (1841–1915) — польський художник-реаліст.
51
Яцек Мальчевський (1854–1929) — видатний польський художник, один із найвизначніших представників польського символізму.
52
Єжи Новосельський (1823–2011) — польський художник, іконописець, графік, сценограф.
53
Аліна Шапочников (1826–1973) — польська скульпторка.
54
Роман Опалка (1831–2011) — польский художник-концептуаліст.