Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Мармадук вліз у фургон і глянув на Ганку. Той сидів на плечі Топа й дерев’яним гребенем розчісував шерсть.
— Ну, з якого приводу галас? — Ганка глузливо зморщив свій чорний носик-п’ятачок. — О, шановний, та ви стали… — він придивився до Мармадука. — Начебто потоншали… Поглянь-но, Топе!
Топ вибалушив величезні, як тарілки для перших страв, зелені баньки й широко посміхнувся. Він взагалі любив посміятися й частенько реготав з найменшого приводу й навіть без приводу. Повітряний міхур під коміром його камзола був надутий і готовий до бою. Коли Топ використовував міхур, то сміх розпирав його ще нестримніше.
— Я вирішив повернутися, так, повернутися, — заявив Мармадук. — Уся ця вигадка з подорожжю виявилася безглуздою, раз акса вистежила і все одно переслідує нас. Але поки що корабель ремонтують. Залишатися тут, посеред голого берега, надто небезпечно, вкрай небезпечно. Зараз ми проїдемося до селища друїдів і там займемо оборону до вечора. Щойно корабель буде споряджено, повернемося й відразу відпливемо. Будьте напоготові, зрозуміли? Напоготові!
Незабаром весь загін знявся з місця й рушив углиб острова Лімбо. Сніжняки оточили вози та фургон і рушили пішки, наїжачені духовими трубками. Дорогою Мармадук розповідав Купадорові, який досі жодного разу не бував у друїдів:
— Там усього дві сотні будинків. Якщо змовчати про деякі речі, то друїди приймуть нас, неодмінно приймуть. Ми зупинимося в центрі, а на підступах до селища виставимо вартових, але тільки так, щоб їх не було видно. Зовсім не видно. Головне, щойно наблизимося до селища, — нехай ваші хлопці сховають трубки під одяг. Обов’язково нехай сховають!
— А це навіщо? — здивувався Купадор, краєм ока спостерігаючи за чаклуном, котрий, як здавалося Амору, при кожнім кроці ледь помітно підстрибував і начебто навіть трішки зависав у повітрі.
— А тому, — чаклун і собі заходився заклопотано обмацувати свої груди, де в нього останнім часом щось постійно кевкало та поклацувало, — тому, що трубки зроблено з дерева.
Щось залоскотало Куксі носа, й вона розплющила очі. Вже зовсім розвиднілося, хоча Князя-Сонця досі не було видно. Бой з цікавістю схилив голову й обмахував її обличчя своїм чубчиком. Кукса відіпхнула його, сіла й озирнулася. Її оточували дерева та кущі, в їхній гущавині чулися хруст сушняку, потріскування гілок і шелест торішнього листу, ухкав якийсь незнайомий птах…
Головне — зникли туман і дивні голоси. Вона згадала все, що відбувалося цієї ночі в таборі, коли Мармадук заходився чаклувати… Проноза часто спостерігала за всіляким чаклунством, і вночі їй здалося, що з чаклуном діється щось незрозуміле, чого Мармадук не очікував, з чим не зміг упоратися.
Бой тихо курликнув, відійшов та постукав дзьобом по стовбуру товстелезного баобаба. Проноза підвелася, доторкнулась до голови й кілька разів присіла, перевіряючи здатність власних ніг до послуху.
З хащі долинули голоси, надто тихі, щоб зрозуміти, кому вони належали, Акса повернулася, прислухаючись. Тепер почувся сміх, галуззя зашелестіло вже зовсім поряд. Вона блискавично скочила на спину Боя і вдарила п’ятами з боків, розвертаючи їздового страуса туди, звідкіля чулися звуки. Бой широко розкрив дзьоба, пронизливо курликнув та кинувся короткими зигзагами, обминаючи стовбури й перестрибуючи кущі.
Вони опинилися на невеликій галявинці, й Кукса потягла за рудий чубчик. Пера на голові Боя, як вона вже зрозуміла, могли виконувати роль поводів, як у звичайного коня. Страус зупинився. Акса уважно оглянула галявину, помітила прим’яті кущі з одного її боку й скерувала Боя туди.
Як вона й побоювалась, на дорозі постала раптова перешкода. Шлях вершниці на страусі перетнули присадкуваті постаті. Бой по-своєму, по-страусячому, став дибки — вигнувся назад, майже припав задом до землі й витягнув довгу шию, до якої Кукса змушена була тепер пригорнутися, обхопити її для певності обома руками.
— Вітаннячко! — радісно загорлав Бобрик. Поруч із ним стояли Здоровань із Довготелесим, інші ліліпути сиділи на траві.
— А! — Кукса зіскочила з Боя. — Осьдечки й ви! А Спритник?
Бобрик похитав головою.
— Ми думали, він з тобою.
— Так! — Кукса вдарила об поли руками. — Виходить, марно я вночі старалася, Пак все одно залишається в них. Хоча дзуськи — не марно все-таки! Вас порятувала, й те добре. Бобер, маю до тебе два запитання. Де твій плащ?