Пісні далекої Землі [The Songs of Distant Earth - uk]

Лорен уже збирався заснути — то буде, сподівався, його остання ніч у лікарні, — коли з’явився Кумар, тріумфально несучи величезну пляшку.

— Вгадай-но!

— Не маю найменшого уявлення, — нещиро відказав Лорен.

— Перше вино цього врожаю, з Кракана. Кажуть, цьогорічне вино буде що треба.

— Звідки ти знаєшся на вині?

— У нашої родини там виноградник, посаджений ще більше ста років тому. І взагалі «Лев» — то найуславленіша марка вина в світі.

Понишпоривши, Кумар видобув дві склянки й налив у кожну по добрячій дозі. Лорен обережно сьорбнув: вино було, як на його смак, дещо солодкувате, але нетерпке й дуже приємне.

— Як ти його називаєш?

— «Краканське особливе».

— Оскільки Кракан одного разу вже мало не заподіяв мені смерть, чи варто мені знов ризикувати?

— Від цього вина тобі не треба буде навіть похмелятися.

Лорен зробив ще один, довший ковток, і незчувся, як склянка спорожніла. Але незчувся він, як вона знов була повна.

Лорен вирішив, що це чудовий спосіб провести останній вечір у клініці, й відчув, як його вдячність до Кумара розповсюджується на весь світ. Тепер навіть візит мера Уолдрон, мабуть, не здався б небажаним.

— До речі, як поживає Брант? Я вже тиждень його не бачив.

— Він ще там, на Північному, дбає про ремонт судна та веде переговори з морськими біологами. Всі буквально приголомшені цими скорпами. Але ніхто не може вирішити, що з ними робити. Чи, може, не робити нічого.

— Знаєш, я теж не можу вирішити щодо Бранта.

Кумар розсміявся:

— Не хвилюйся. У нього є дівчина на Північному острові.

— О! А Мірісса знає?

— Звичайно.

– І не заперечує?

— З якого б це побиту? Адже Брант її кохає — і завжди до неї повертається.

Лорен досить уповільнено перетравлював цю інформацію. Йому спало на думку, що він став новою змінною в і без того складному рівнянні. Чи має Мірісса ще інших коханців? А чи дійсно йому кортить про це дізнатись? І чи слід її запитати?

— Так чи інакше, — вів далі Кумар, знов наповнивши склянки, — а насправді важливим є те, що їхні генні карти було схвалено, а самі вони отримали дозвіл мати сина. Коли ж він народиться, буде вже інша справа. Тоді вони потребуватимуть одне одного. Чи не так само було на Землі?

— Подеколи, — відповів Лорен. Отже, Кумар нічого не відає, їхня з Міріссою таємниця ще не розголошена.

«Принаймні я бачитиму свого сина, — подумав Лорен, — хай хоч протягом кількох місяців. А тоді…»

На його жах, він відчув, як по щоках течуть сльози. Коли він плакав востаннє? Двісті років тому, оглядаючись на палаючу Землю…

— В чому справа? — спитав Кумар. — Згадав про свою дружину? — Його стривоженість була така непідробна, що Лорен не міг ображатися на грубу прямоту цього хлопця: він торкнувся теми, яка, за взаємною згодою, майже не згадувалась, бо не мала стосунку до цього місця й часу. Двісті років тому на Землі і триста років у майбутньому на Сагані-2 — таке його почуття не могли охопити, особливо в такому очманілому стані, як оце зараз.