Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920

Світ нині знає, що на Сході Европи е країна з територією, яка дорівнює Франції, з населенням понад 40 мільйонів, що ця країна є найбільшою між республіками Совєтського Союзу після РСФСР, тобто республіки російської. Світ знає, що Україна належить навіть до членів-засновників Об’єднаних Націй, і він усвідомлює собі цей міжнародний статус України щорічно з факту присутности окремої української делегації на Асамблеї ОН і з її виступів, хоч ця делегація там не сміє зайняти будь-яку самостійну позицію, окремішну від делегації Совєтського Союзу. Знають також у світі, що ця країна не мириться з її положенням поневоленої нації, та що її народ бореться далі, в умовах і формах, можливих у тоталітарному устрої, за свої національні права.

Коли на початку революції 1917 року українці в Петрограді і в Києві вийшли багатотисячними масами на вулицю, то росіяни в Петрограді, а жиди в Києві не вірили своїм очам, просто не могли повірити, що справді існує велика нація, що її люди звуться українцями, і велика країна, яка має назву Україна. У кого ж тепер виникне сумнів в тому, що такий народ і така країна справді існують? Це справжня, суттєва перемога української революції. Цю перемогу завдячує Україна частково також тій обставині, що в добу української революції 1917–1920 рр. будувалась гарна будівля національної автономії для жидівської людности на Україні.

Єрусалим, Ізраїль, літо 1960 року.