Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Детское действие » Стара фортеця
Стара фортеця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Стара фортеця

Электронная книга - «Стара фортеця». Краткое содержание книги:

Трилогія «Стара фортеця» відомого російського радянського письменника розповідає про «перші сходи революції» на Україні, про долю звичайних юнаків та дівчат, які жили в незвичайний час революційних звершень, про їхню участь у боротьбі за Радянську владу. На прикладі героїв книжки сучасний молодий читач учиться жити і боротися, самовіддано служити Батьківщині.
1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 102
Перейти на страницу:

Недовго після цього довелося мені залишатися в полку.

Мене й Сергушина, оскільки ми краще за інших знали місто, перевели в міський ревком. Я, ви пам'ятаєте, реквізував зброю, а Сергушин перейшов на роботу в ревтрибунал. Він судив там саботажників, петлюрівців і тих, хто потай допомагав їм. Саме тут я й дізнався, куди він ходив під нас ночами.

Одного разу вночі Сергушин познайомився в місті з місцевою дівчиною. Ви її, мабуть, і не знаєте — вона жила далеко, аж біля станції; її батько на вокзалі служив. Такий собі Кудревич. Зараз її в місті нема, вона пішла з червоними. Як вони розговорилися, як познайомилися, та ще й уночі, я не знаю. Знаю тільки, що ця дівчина багато чого цікавого нарозповідала Сергушину про наше місто. Її мати прала білизну майже в усіх багатих домах і знала, хто з буржуїв допомагав Петлюрі. А дочка все це переказувала Сергушину. І коли довелося йому працювати в ревтрибуналі, він багато що згадав з її розповідей, і, мабуть, придалися вони йому дуже.

У той недобрий час, коли треба було відступати, наші побоялися повезти Сергушина з собою: усі знали, що він тяжко хворий. Я собі простити не можу, що не зуміли ми вирядити Тимофія разом з червоними…

Але з паном Григоренком, хлопці, ми ще стрінемося! Якби ви тільки знали, скількох людей він уже виказав, цей лисий катюга!

Несподівана зустріч

— Дядьку Йване, — перший порушив мовчання Маремуха, — а ви самі не боїтесь, що вас спіймають петлюрівці? Чого ви тут ждете? Тікайте в Жмеринку, вірне слово!

— А що в Жмеринці? — посміхнувся Омелюстий.

— Як-то що? Там же червоні! — сказав Куниця.

— І в Петрограді теж червоні, — відповів Омелюстий, — то що ж, по-вашому, я й туди маю тікати? Краще вже ми Червоній Армії звідси підсобимо. А то як усі звідси побіжать до Жмеринки, то хто ж за Радянську владу з підпілля боротиметься? Правда ж, Мироне?

— Гаразд, гаразд, нам із тобою час іти! — ухильно сказав мій батько.

Тепер він сидів похмурий, смутний, такий, як завжди. Певне, йому було дуже жаль Сергушина. Помовчавши, батько запропонував:

— А чи не скупатися нам у річці?

— Звичайно, скупаємося! — погодився Іван. — Поки підійдуть люди з Чорнокозинців, у нас добрих дві години.

— А вони до печер не можуть одразу прийти? — спитав батько. — Прийдуть — а ми пішли?

— Ні, ні. Я пояснив Прокопові. Він приведе їх до млина, — заспокоїв батька сусід і, звертаючись до нас, запропонував: — Гайда купатися, хлопці!

Цілим загоном ми сходимо яром до річки. Вийшовши з лісу, ми підходимо до млинового саду. Він огороджений високим тином. Стрункі сріблясті тополі ростуть у цьому занедбаному саду. Річка тут повернула ліворуч, до млина поміщика Тшилятковського.

Крізь гущавину саду чути шум води на млинових колесах. Поскрипують жорна в сірій кам'яній будівлі млина, її стіни видно крізь просвіти в деревах. Там, у запруді, біля млина, ми будемо купатися. Кращого місця для купання не знайти. Дно в запруді чисте, піщане, вода біжить спокійно, а берег гладкий, спадистий, всипаний сухим жовтим піском.

Але що це? Якийсь чудний дрібний стукіт долинає до нас згори. Схоже, — хтось б'є палицею по днищу порожнього відра. Захлинаючись, загавкали собаки, схвильовані цим незрозумілим звуком.

Невже це барабан б'є там, на горі?

Батько з Омелюстим завмерли на місці. Вони прислухаються. Тепер було вже зрозуміло, що це б'ють у найсправжнісінький барабан. І слідом за барабанною тріскотнею з-за невисокої гірки раптом виплив жовто-блакитний петлюрівський прапор.

— Петлюри! — кинув мій батько Іванові Омелюстому. Відтак батько одразу нахилився до мене й шепнув: — Ви нас тут не бачили. Зрозуміло? Оська залишається з вами. Простежте, куди вони підуть.

— Давай, Мироне, швиденько! — поквапив Омелюстий батька.

І одразу, не встигли ми ще зміркувати, в чім річ, батько й сусід перестрибнули через тин млинового саду. Чути було, як зашелестів бур'ян під їхніми швидкими кроками. А ми, покинуті, залишилися на дорозі самі в затінку високого явора.

Жовто-блакитний прапор пливе на нас згори. Ми вже розрізняємо офіцера, який іде попереду перед прапором. Слідом за ним, під швидкий дріб барабана, рівно крокують петлюрівці.

— Гайда в сад! — вирішив Оська й підбіг до тину. Тепер уже Оська був за командира.

Один по одному ми полізли на високий, хиткий тин. Він коливався під нами. Здавалося, от-от хруснуть тонкі, обплетені лозою кілки, і ми полетимо на землю. Але все минулося добре. Один по одному ми пострибали з тину в бур'ян і посідали навпочіпки. Через щілину тину нам добре було видно закурений путівець.

1 ... 54 55 56 57 58 59 60 61 62 ... 102
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)