Вулиця Без світання
- Автор: Усыченко Юрий Иванович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Вулиця Без світання». Краткое содержание книги:
Цінний документ вперто шукає іноземна розвідка. Працівники радянських органів безпеки довідуються про це. Перед ними поставлено завдання — не тільки знайти список зрадників батьківщини, але й піймати ворога, закинутого на нашу територію. Розпочинається запекла боротьба, сповнена різних несподіванок і небезпечних пригод, про які читач дізнається, прочитавши цю повість.
— Сядьте, — кивнув Павлюк у куток, — і чекайте. Я зараз.
Проходячи повз стойку, моргнув буфетникові. Той не кваплячись вийшов за Павлюком у коридор.
— Візьміть у вашого знайомого машину і десь опівночі приведіть сюди, — швидко наказав Павлюк. — Коли питатиме, чому їдете вночі, скажете, що хочете на ранок дістатися в далеке село на базар.
— Знову? — похмуре обличчя Торкуна спотворила гримаса страху.
— Що «знову»? А, ви про подорож з тією дівкою! — знизав плечем. — Ні, не те. Поставите в машину мій чемодан.
— Ви їдете назовсім? — недовірливо запитав Торкун.
— Не кажи гоп, поки не перескочиш. Може, ще й не поїду.
— Буде машина, буде!..
Торкун повернувся в зал, підійшов до Дем'янка.
— Чого зволите? — Торкун і взнаки не давав, що знає молодого чоловіка.
— Кухоль пива.
Павлюк справді повернувся дуже швидко. Дем'янко відзначив про себе: на вулицю не виходив, був десь усередині будинку. Ясно, пристановище його тут. Треба негайно повідомити полковника… За всяку ціну зв'язатися з ним! Ця думка не давала спокою.
Павлюк приніс два згортки: один паперовий, другий — з брудного простирадла. Паперовий віддав Дем'янкові.
— Ходімо.
Молодий чоловік допив пиво, розплатився, і вони вийшли.
Йшов дощ. Холодні потоки лилися з дахів, шуміли у ринвах, пінилися біля решіток на бруківці. Назустріч мчали машини, здіймаючи фонтани бризок.
— Погода, як на замовлення: святий отець вимолив, — зауважив Павлюк.
Дем'янко не відповів. Його морозило. Поганенький плащ не захищав від води, і молодий чоловік відчував у всьому тілі огидну вогкість… Як подзвонити Грицаєві?
— Зайду в крамницю, куплю куриво, — сказав Дем'янко. — Я вас дожену.
— Зайдемо разом, у мене теж нема чого курити.
Купили. Мовчки пішли далі.
Дем'янко раптом швидко промовив:
— Ідіть прямо, не озирайтесь, чекайте мене біля костьолу, — і шмигнув у під'їзд.
Павлюк сунув руку в кишеню, опустив запобіжник пістолета. Глянув праворуч, ліворуч…
Нічого підозрілого не помітив. Назустріч йшли середніх літ чоловік, молода жінка і хлопець.
Дивно…
Завернув у провулок, озирнувся — слідом не йдуть.
Попетлявши з обережності ще в лабіринті вузьких вуличок, остаточно переконався: ніхто не стежить і, не розуміючи, в чому річ, попрямував до костьолу.
Дем'янко вже чекав його.
— Неприємна зустріч, — сказав молодий чоловік. — Помітили літнього чоловіка в темному пальті, який ішов назустріч?
— Здається, був такий.
— Знайомий мого батька, страшенний пройдисвіт, знає, що я служив у «Галичині». Міг виказати.
— Вчасно ви його помітили.
— Я сам не знаю, як встиг розглядіти його. Добре, що все щасливо обійшлося, — сказав Дем'янко. У нього були підстави радіти, він не згаяв часу даремно…
Іваньо впустив їх відразу після дзвінка.
— Ну що, болить голова, святий отче? — підморгнув йому Павлюк.
Іваньо не відповів. Після короткої паузи спитав, де вони були. Павлюк розповів, потім попросив чого-небудь зігрітися.
— Змокли до рубчика, — поскаржився. він.
З тої самої пляшки, з якої частував Грицая та Воробйова, священик налив їм по склянці вина. Одним духом вихилили склянки до дна.
— Ходімо, — сказав Павлюк. — Не можна гаяти часу, сьогоднішня ніч буде вирішальною.
— Дем'янко, на свій пост, — наказав Іваньо. — Глядіть не заспіть, перевірятиму.
— Я дістав довший лом, — сказав священик Павлюкові, коли вони удвох спустилися в підземелля. — Ним підіймемо плиту без допомоги Дем'янка.
— Добре, — відповів Павлюк, кладучи принесені згортки на підлогу. — Це вибухівка. Може, вона й не буде потрібна. Пшемінському тоді було не до сейфів.
— Може, й так, — відповів священик.
Всунувши в щілину важкий лом, розхитали плиту і трохи підважили її. Павлюк посвітив у щілину.
— Сейф! — хрипко сказав він. — Це тайник.
З новими силами натиснули на лом, орудуючи ним, як важелем. Плита піднялася вище.
— Сюди… Сюди… Зсовуйте набік… Який ви неповороткий, святий отче! Ще… Так!..
Нарешті, плиту вивернули. Тепер вона лежала збоку, відкривши вириту яму. В ямі стояв масивний металевий ящик. Павлюк спробував відкрити його ломом. Ящик не піддавався.
— Без вибухівки не обійдеться, — сказав Павлюк і почав приладнувати до ящика заряд.
— Відійдіть, святий отче, на всякий випадок. Он туди, за виступ.
Гримнув глухий вибух, товсті стіни підземелля поглинули його. В ящику утворилася трикутна рвана діра. Павлюк просунув туди руку.