Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
Працівникам служби боротьби з розкраданням і спекуляцією поталанило. Чотири оперативники роз'їхалися по селах, прихопивши з собою по відомості на виплату грошей за закуплені полуниці. В одній відомості з тридцяти п'яти чоловік лиш четверо ствердили, що продали стільки полуниць і отримали суму грошей, яка значиться, іншим кількість ягід і грошей була завищена. У другій відомості такі приписки були зроблені у восьми з сорока одного здавача, у двох інших документах усі прізвища були вигадані і навіть недосвідчене око могло встановити, що підписи підроблені. Першу відомість складав Добровольський, другу Моринець, дві останні Воловик і Кайдаль.
— Я думаю, що заготівельників зоставляти на волі не можна, — мовив начальник райвідділу Лівончик. — Підстав для затримання і навіть арешту більш ніж досить.
— Так то воно так, а як бути зі смертю Воловика, — стомленим голосом сказав Скуратівський. — Захарченко, певно, відпаде…
— Може, в процесі слідства щось проясниться… Зараз треба шукати організатора злочинної зграї, — Лівончик подивився на Турчина, певно, шукав у нього підтримки. — Наскільки я інформований, гроші проходили через руки бухгалтера, касира й Моринця. Ними й треба зайнятися в першу чергу.
— Моринець відпадає, — заперечив Турчин. — Жінка Воловика свідчить, що він теж був невдоволений розподілом так званих преміальних.
— А не пахне тут маскуванням? Не хто ж інший, як Моринець просив своїх полигачів не здіймати галасу, мовляв, усе ще попереду.
— Може й таке бути. Але все одно зоставляти на волі заготівельників не можна. Як ви думаєте, товаришу Скуратівський?
— Згоден.
Першим на допит покликали Моринця. Був він добряче стривожений, розгублений: безбарвні, розпливчасті очі дивилися перед себе, проте, либонь, нічого не бачили — ішов як сліпий. Навіть, перш ніж сісти, помацав стілець рукою.
Лівончик поклав перед ним відомість на виплату грошей за закуплені полуниці.
— Ви її складали?
Завпунктом мовчав. Він кілька разів пробував підвести голову й глянути на присутніх, але не вистачало духу. Його чималий лоб рясно зросив піт.
— Я, — нарешті вичавив із себе.
— Може, розкажете, як її складали? І знайте: нам відомо, що замість соку на консервний завод ви відправляли сурогат. Тож коли хочете пом'якшення, розказуйте все, як було.
Моринець сидів нерухомо, його руки перестали тремтіти — він напружено думав. Затим все ж зважився глянути на присутніх, і ті зрозуміли його: чоловік багато дав би, аби знати, що відомо слідству про їхні комбінації.
— Почитайте пояснення людей, прізвища яких стоять у цій відомості…
Моринець схилився над поясненнями… Нашвидку пробіг очима й відсунув од себе.
— Ну, як? Ваша вина, як і інших заготівельників, у розкраданні державних грошей незаперечна. Ствердите ви це зараз чи трохи пізніше — великого значення немає. Нас, якщо хочете знати, цікавить інше: в чиїх кишенях осідала левина частка вкраденого. Є всі підстави вважати, що у ваших…
— Ви що? — рвучко підкинув голову Моринець.
Це було так несподівано, що на те не можна було відреагувати одразу. Лиш після мовчанки Скуратівський запитав:
— Якщо не у ваших, то в чиїх?
— Я не знаю! Я нічого не знаю! — закричав Моринець. — Це вигадка!
— І навіть відомість, пояснення — вигадка?
— Усе… Все наклеп.
Завпунктом, певно, криком намагався заглушити страх. Але це йому не вдалося. Вже весь тремтів. Очі зробилися великими.
— Ви чоловік при своєму розумі й таке говорите. Тільки ускладнюєте свою провину. А вона у вас, повторюю, і так чи не найбільша: у нас є всі підстави вважати вас ватажком злочинної групи.
— Але ж це неправда!
— Тоді скажіть правду.
— Я не знаю… Я нічого не знаю! Це наклеп! — знову зірвався на крик.
Те починало сердити Скуратівського.
— От що, громадянине Моринець, перестаньте розводити істерику. Вина ваша у крадіжці грошей доведена. Правда, ми ще не знаємо, скільки ви зі своїми приятелями украли. Але це справа часу. І хто ватажок, дізнаємось, Але якщо хочете пом'якшити свою провину, то зізнайтеся у всьому самі. Поки ми будемо допитувати ваших колег, подумайте.
Моринець мовчав.
Добровольський брав відомість на виплату грошей за закуплені полуниці, ніби міну, що мала ось-ось вибухнути.
— Ви складали?
— Я… А може, не я.
— Ви що, не знаєте свого почерку?
— Знаю, але… Але все може бути. Колись один дядько з нашого села почерком об'їждчика писав анонімки на голову колгоспу. Можете уточнити, всі живуть там і зараз. А об'їждчикові влетіло! Голова з роботи вигнав. Так що…