У череві дракона
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: КП «Редакція журналу «Дніпро»
- ISBN: 966-8963-06-7
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «У череві дракона». Краткое содержание книги:
Йому близько п’ятдесяти. Колись, мабуть, обличчя було кругле, розповніле, а постать важка, опасиста. І якби Мирон Сидорович не втік від кабінетного життя, давно б його опосіла гіпертонія (бо вона вже накльовувалась) і, може, познайомився б уже з першим інфарктом. Тепер від його повноти залишилися складки на підборідді та на щоках — зайвина шкіри, що втратила молодечу еластичність. Був він кремезний, міцно збитий — орудував правильним веслом так звично й просто, наче візниця пужалном.
Порон на ніч припинався на правому березі. Грива любив острівну рослинність, рясно окроплену вранішньою росою. Любив дивної прозорості течію під ногами — мовби то пульсувала голуба кров планети. І саме тому двогодинна праця в будці за грубим столиком давала більше, ніж колись цілоденні сидіння в обвішаному килимами кабінеті. Кулькопис легко бігав по сторінці — рік за роком Грива вживався в теорію монад, що прийшла одним спалахом, космічним осяянням. Тепер він твердо знав: мало роздобути Знання (так, Знання з великої літери!) — треба їх у собі перемісити з кров’ю, щоб ними наповнилась кожна клітина. А для цього є лише один засіб: писати, спалювати написане — і знов писати…
— Аго-оо-ов! — докотилося з лівого берега. — Сидоровичу-у!..
Це колгоспний водій Дмитро Сновига везе капусту в раймаг. Спокійно, із сковородинською гідністю сховав зошита в шкіряну торбу й рушив до правильного весла.
Наприкінці робочого дня прийде Клара. Вона завідує районною книгозбірнею, у неї вихідні в п’ятницю і суботу. В п’ятницю вона обов’язково приходить, щоб, непорушно стоячи біля будки, довго-довго вдивлятися в мінливу бистрінь Катуні. Що вона там бачить — збігаючі роки, безгрішну прозорість власної душі? А може, то її молитва?..
Коли ж надвечірнє небо над ламаним гірським видноколом почне міняти барви — від синього через фіолетове до червоного, — вони припнуть порон до причалу й рушать острівною дорогою туди, де Мирон уранці перебродив змілілий рукав. Там Клара мимоволі мусить звіритись на нього, бо вода в Катуні крижана, тече з одвічних льодовиків. Мирон підхопить її на руки: обережно ступаючи, понесе над шумовинням води й шарудінням мокрої ріні. І добре їм буде від того, що тут, де вони тепер живуть, люди іще не встигли прозоре й чисте зробити брудним.
Чи згадує він Мирославу? Може, й згадує, але без радості — що було, те спливло за водою.
Розділ перший
Про яку сингулярність мова? Справді ж бо, сингулярність, як свідчив словник, — це, з одного боку, просто вдова, а з другого — щось зовсім несподіване: самодержавство! А ще є воїн добірної кінноти, ба навіть чиновник для особливих доручень. Усе це подано під номерами: перше, друге, третє. Та коли ми вимовляємо латинське слово singularis, воно в усіх цих значеннях звучить майже однаково. Чи далеко тут до непорозумінь? Скажімо, філософська праця Мирона Сидоровича нарешті з’явилася на полицях книжкової крамниці — хто ж має нею цікавитись? Невже справді підстаркуваті удовиці? Але ж вони будуть розчаровані — філософ пише не про них. І не про добірних кіннотників, не про чиновників для особливих доручень, навіть не про самодержавство. А про що ж він пише?..
Окремішність, винятковість, самість, одиничність — ось що в докорінності своїй означає слово «сингулярність». Саме ці споріднені поняття й зводять у єдиному слові грізного імператора й нещасну жінку, яку він зробив удовою. І тому Мирон Сидорович хотів назвати свою докторську дисертацію так: «Філософські проблеми фізичної сингулярності». Проте директор Інституту філософії, де Мирон Грива обіймав посаду завідуючого відділом, іронічно зауважив:
— Масло масляне. І так ясно, що фізичної. Хто ж сьогодні не знає про «чорні діри»?..
— Але ж сингулярність буває не лише фізична, — якось мляво, наче суперечка його стомила, зауважив Мирон Сидорович. Був він людина нестара, щойно вивершив четвертий десяток, через те директор Іван Корнійович не без настороженості відзначив оту несподівану втому.
— Яка ж іще? — усміхнувся директор, і в куточках його рота, де колись були кутні зуби, відкрилися темні порожнини. Мирон, задивившись на них, пожвавішав. Чорні дірки, навіть без лапок. Теж своєрідна сингулярність, котра впливає на травлення, а травлення, в свою чергу, впливає на характер.