Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
І, звісно, першим, що він побачив, прокинувшись під вечір, була чорна пляма. Діра. Вона не зникла. І хоч як він моргав, тер повіки, навіть занурював голову в повний умивальний таз з водою і то розплющував, то заплющував очі під водою, поки від браку повітря погляд зовсім не скаламутився, — діра не зникла ні цього вечора,
ані наступного дня,
ані через тиждень,
ані через два…
Щоправда, вона не збільшувалася.
Коли Амбрас у ці тижні питав його про поріз на руці, який погано гоївся, розмовляв із ним або просто дивився на нього, Берінг постійно опускав голову, боячись, аби Собачий Король не помітив пляму в його оці. Він почав відповідати на питання питанням і відволікати увагу хазяїна від своєї персони, мимохідь згадуючи про ушкоджену лапу однієї з собак у зграї, заводячи мову про якусь запасну частину, потрібну для «Ворони», а то й просто показуючи на порожній човен на березі озера, на верхівця, що наближався, або на стовп диму на Сліпому березі: Що там діється? Ви чекаєте на відвідувача? Це не човен секретаря? Він відволікав Амбраса так вправно, що при всій недовірливості йому й на думку не спадало, що Охоронець ховає від нього очі і своїми питаннями намагається всього-навсього втримати його подалі від певної таємниці.
Енергійна, часто нервова уважність, з якою Берінг охороняв свою таємницю, врешті змусила Амбраса повірити, ніби Охоронець тепер надзвичайно обачний і цікавиться всіма справами вілли «Флора». Амбрас списав цю енергійність на те, що Берінг повністю прижився у Собачому домі. А правду кажучи, Берінг зживався з дірою у своєму світі, з вадою, яка в деякі дні докучала йому більше, в деякі — менше і від якої він не знав кращого засобу, ніж замовчування: водій з дірявим поглядом! Працівник, механік, охоронець із дірявим поглядом! Сліпим у Собачому домі точно немає місця.
А Лілі… Лілі, він, можливо, й довірив би свою таємницю — але в ці дні й тижні вона не заходила на віллу, як зазвичай, з короткими післяобідніми візитами. Вела з Амбрасом звичний обмін, проте ніколи не намагалася залишитися з Берінгом на самоті і робила вигляд, ніби вони ніколи не обіймалися й не цілувалися. Якщо він надто наближався, вона посміхалася, побіжно кидала кілька фраз або поплескувала його по щоці, достоту як собаку, — і відсторонювалась.
Одного разу Берінг все ж ласкаво торкнувся її — вони з Амбрасом сиділи на веранді, а він мусив принести з кухні карафку з вином, і потім він так нахилився над столом, що однією рукою міг погладити її спину, — вона хоча й не уникала доторку, але, як ні в чому не бувало, продовжувала розмовляти з Амбрасом, а в сутінках, на прощання, подивилася Берінгу в очі таким порожнім поглядом, що він мимоволі почав сумніватися у своїх спогадах. Чи цю жінку він тримав в обіймах? Вона ж сама підійшла до нього, обійняла за плечі й повела туди, де він тепер у безсонні тужив за нею.
Порівняно з тією дірою, яку пробила в його житті загадкова відчуженість Лілі, діра в оці втратила всяке значення, і в деякі дні він навіть примудрявся, сам того не усвідомлюючи, заповнити відсутній, затемнений сліпою плямою фрагмент свого світу — і тоді він бачив собачу морду, кожен камінь, пасмо волосся Лілі чи вкраплення у смарагді під збільшувальним склом Амбраса, бачив там, де насправді була лише темрява.
— Вона приходить, коли їй хочеться, і йде, куди їй хочеться. Хай приходить і йде своєю охотою, дай їй спокій — в іншому разі ти станеш для неї перешкодою, — сказав Амбрас одного разу, коли вони з Берінгом сиділи по обіді на веранді, вивчаючи план каменоломні, а над віллою збиралася гроза. Негода, що насувалася, змусила їх раніше ніж зазвичай повернутися на «Сплячій грекині» на моорський берег. Для понтона з його низькою посадкою хвилі на озері були надто високими. Амбрас якраз обводив червоним контури ділянки, де в найближчі дні йтимуть підривні роботи, коли з-за колючого дроту їм помахала Лілі; вона вела важко нав'юченого мула до озера, стежкою вздовж межі парку. Вона приходить, коли їй хочеться, і йде, куди їй хочеться. Дай їй спокій.
Навіть на критій веранді сила вітру, який ніс грозу, була такою, що від протягу розкладений на столі план гірничих робіт часом надувався пузирем, хвилею, і знову спадав. Берінг мав придавити папір склянкою або порожніми пляшками. Але він не чув розпоряджень Амбраса. Він бачив лише Лілі і чув лише шум сосен.