Зима наближається
- Автор: Каспаров Гарри Кимович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0483-6
- Переводчик: Ярослав Лебеденко
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Зима наближається». Краткое содержание книги:
І все одно цей величезний кредит довіри був змарнований. Кадебістські корені Путіна, на жаль, проросли у стиль управління, що не був ані реформаторським, ані демократичним. Спільною ж рисою його внутрішньої та зовнішньої політики стало намагання торгувати страхом, а саме страхами росіян, що на їхню країну нападуть ворожі зовнішні сили (чеченці, НАТО або гравці вільного ринку; зазвичай усі вони разом) та страхами мешканців Заходу, що якби не сильний, прагматичний лідер, Росія могла б знову стати непрогнозованою, нестабільною та потенційно агресивною. П’ятнадцять років по тому путінська тактика залякування лишається майже такою самою та не менш ефективною.
Замість боротьби з реальними ворожими силами в Росії — корупцією, невіглаством, роздутим державним апаратом — Путін хитро змінив правила гри. Незважаючи на поверхові успіхи російської економіки, структурних змін усе ще не відбулося. Зміни до податкового кодексу, болючі внутрішні реформи були просто поховані потужним номенклатурним лобі — кастами професійних бюрократів і посадовців, чия влада залежить від могутніх патронів. Корупція процвітала, а судова система лишалася надто неефективною, щоб стати стабілізаційною силою. Тисячі російських солдатів гинули в чеченському конфлікті, що спричинив незчисленні жертви серед чеченського цивільного населення, перетворив на руїни чеченські міста й села, а також змусив сотні тисяч біженців боротися за виживання. Продовження Путіним війни, що було заявлене як антитерористична операція, виявилося ще одним комерційним підприємством для російських генералів і чеченських польових командирів високого рангу.
Нова політика Путіна щодо російських регіонів демонструвала дивну суміш радянського політбюро та царського правління в Російській імперії. Щоб усидіти у своїх кріслах, російські губернатори підкорилися центральній владі, одержавши взамін більшу владу над традиційно слабким муніципальним самоуправлінням. Наслідуючи їхні кроки, майже всі російські політичні лідери кинулися підтримувати будь-яку президентську ініціативу. Наведу лише один приклад: путінська ідея відродити старий радянський гімн здобула підтримку понад 80 відсотків членів парламенту. (Зазвичай Путін діяв так, наче лише виконує волю народу. Коли його спитали про доречність повернення радянської пісні, він відповів: «Припускаю, що ми з народом можемо помилятися».)
Путінська ж зовнішньополітична доктрина стала, по суті, розширеною версією внутрішньої стратегії, задавши опортуністичний напрямок його дій на наступні п’ятнадцять років. Обидві можна дуже влучно охарактеризувати як трест «Жорстке державне управління». Де б на світовій арені не виникали проблемні точки або «загрози» внутрішньому порядку Росії, там опинявся й новий президент із ломакою. Він був скрізь! Турбує ядерна програма Північної Кореї? Російський президент уже встановив особисті взаємини з Кім Чен Іром та готовий грати роль посередника на Корейському півострові. Саддам Хусейн, Муаммар Каддафі чи Башар Аль-Ассад — Путін був готовий щедро запропонувати свою допомогу в розв’язанні проблем з усіма цими відомими диктаторами. Але чи справді він хоч раз надав якусь цінну допомогу — то вже зовсім інше питання.
На давно знайомому ґрунті Афганістану Путін запропонував допомогу російської військової машини в пошуках Осами бен Ладена. І нічого, що ця присутність дозволила російським генералам зберегти контроль над важливими шляхами наркотрафіку з Афганістану в Європу через країни Середньої Азії. Як головний постачальник своєї звичайної зброї та ядерних технологій, Росія мала ключі до військових амбіцій Ірану, і Путін постійно дзеленчав цими ключами в присутності американських та європейських перемовників.
Рання стратегія Путіна базувалася на його прочитанні історії. Підхід, коли Захід впритул не бачив зла перед російською Громадянською війною в 1919 році, а пізніше британський мирний договір із Гітлером у Мюнхені в 1938-му вимостили шлях для деяких із найжахливіших трагедій XX століття. 1961 року президент Джон Кеннеді не дозволив підтримати американськими літаками операцію проти Кастро, залишивши її на криваве придушення кубинською армією під радянським керівництвом. Заохочений цією демонстрацією слабкості, Радянський Союз відправив на Кубу ядерні ракети. У жовтні 1962-го почалася Карибська криза, що поставила людство на поріг ядерного Армагеддону.