Прощення

У часи, коли Білий жив тут, у Мариборі карнавального одягу не носили. Не те що нині карнавал став чимось особливим, ні, місто для цього занадто люмпен-пролетарське, старі корені викорчувані, середньовічні та поганські традиції зникли взагалі. Люди не відчувають духу карнавалу, знають його хіба що в голлівудському варіанті. Скоро карнавал закінчується. Вже завтра — Тлустий вівторок, за ним — Попільна середа, протверезіння і кінець гулянь.

У двері стукають. Білий відчиняє. Замість Рози Портеро перед ним височать дві постаті в білих скафандрах, рукавицях, товстих респіраторних масках і захисних окулярах.

— Зараз за списком Ви. Ми повинні взяти проби і провести дезінфекцію, — каже приглушеним голосом одна з них і заходить у номер перш ніж Білий встигає відреагувати.

Друга постать тягне за собою невеликий візок, на якому стоїть величенький апарат з двома трубками й розприскувачем. Перша ватними паличками збирає в номері часточки пилу і складає їх у переносний контейнер, а друга розбризкує по підлозі білясту піну.

Особливо рясно обробляє черевики Білого і підлогу, потім відчиняє вікно. Білий зривається на ноги й останньої миті хапає шкатулку Кирилова, щоб та не впала на підлогу й не розбилася. У готельний номер вривається вугільне морозяне повітря, розганяє солодкуватий запах дезінфекційного засобу. Чоловік у скафандрі обприскує зовнішні відливи.

— Тут ціле лігво тих дияволів, — каже приглушено спеціаліст. Зовні воркотіння, шурхіт крил. Кілька голубів відлітає, чоловік перехиляється через підвіконня, його ноги метляються над батареями. Білого пробиває раптова думка — а що коли чоловік упаде вниз?

Білий двічі повторює запитання, який це список і чому він у ньому опинився, але обидва спеціалісти занурені в роботу, а гул розприскувача такий гучний, що Адам так і не отримує відповіді.

Через кілька хвилин дезінфекторів уже нема. Дзвонить готельний телефон.

— Говорить інспектор Маус. Пане Білий, я унизу, біля стійки рецепції. Чи не знайдеться у Вас хвилинка? Це важливо.

Білий рушає до рецепції. По дорозі стукає у двері Розиного номера. Напевно, в неї теж робили дезінфекцію, бо стертим зеленим ковроліном від дверей її номера тягнеться слід розлитого засобу. Жодної відповіді на стукіт. Рози, очевидно, в номері нема.

Інспектор Маус вітається з Білим. Короткий жест помічникові Ґросу залишатися у фотелі. Маус і Білий сідають удвох у дальньому кутку холу.

— Дякую, що прийшли, Адаме, я хочу поговорити з Вами віч-на-віч. Мої хлопці вже побували у Вас, усе знезаражено? Все гаразд? От і добре! Бачте, я маю новини з лабораторії. Правда, вони ще не підтверджені й мають дуже делікатний характер. Але спершу хочу спитати, чи можу я розраховувати на те, що наша розмова буде суворо конфіденційною? Кажучи строго, я маю на увазі й Вашу колегу, пані Портеро.