Глибоко під водою

Вона боялася і за себе теж, якщо вже бути абсолютно чесною. Вона останнім часом була геть розгублена, розосереджена, поводилася нерозумно. Іноді їй здавалося, що божеволіє. Втрачає контроль над ситуацією.

Вона сама не була на себе схожа. Гелен зазвичай була практична, раціональна, рішуча. Вона ретельно продумувала різні варіанти, потім діяла. Людина лівої півкулі, як казав про неї свекор. Але останнім часом вона була сама не своя. Події останнього року вибили її з сідла, збили з курсу. Тепер вона вже ставила під сумнів те у своєму житті, що раніше вважала беззаперечним: свій шлюб, своє сімейне життя, навіть свій професіоналізм.

Це почалося з Шона. Спочатку вона мала підозри, а потім — через Патріка — вони отримали жахливе підтвердження. Восени минулого року вона виявила, що її чоловік — її твердий, стійкий, стриманий і моральний чоловік — не зовсім такий, яким вона його вважала. Вона геть розгубилася. Її раціональність і рішучість зрадили її. Що ж їй робити? Піти? Відмовитися від її будинку й своїх обов’язків? Чи поставити ультиматум? Плакати, вмовляти? Чи має вона його покарати? І якщо так, то як? Прорізати дірки в його улюблених сорочках, поламати йому вудки, спалити його книжки у дворі?

Усе це здавалося непрактичним, авантюрою чи просто безглуздям, тому вона звернулася до Патріка за порадою. Він переконав її залишитися. Він запевнив її, що Шон усе відчув і зрозумів, що він глибоко пошкодував про свою зраду і що він постарається заслужити її пробачення. «А поки що, — сказав він, — він зрозуміє — ми обидва зрозуміємо — може, ти житимеш у вільній кімнаті тут? Тобі це буде добре: ти матимеш якийсь час для себе. А я впевнений, що це піде на користь йому: він трохи відчує, що саме він може втратити». Майже рік по тому вона все ще спала більшість ночей у будинку свекра.

Помилка Шона, як стало відомо, була тільки початком. Після того, як вона переїхала в будинок Патріка, Гелен виявила, що страждає на жахливе безсоння: виснажливе, тривожне, пекельне. Як вона виявила, у свекра було те саме. Він не міг заснути — так він жив уже багато років, за його словами. Отже, вони були разом у безсонні. Вони ночували разом — читали, розгадували кросворди, сиділи в тиші.

Іноді, коли Патрік випивав чарочку віскі, то любив поговорити. Про своє життя як детектива, про те, як у місті було раніше. Іноді він казав їй таке, від чого їй було ніяково. Історії з річки, старі чутки, огидні байки, що їх уже давно поховали, а тут відкопали — і вони ожили, і їх як істину поширює Нел Ебботт. Розповіді про свою сім’ю, образливі речі. Брехня, наклепницькі вигадки. Звичайно, Патрік сказав, що до наклепу не дійде, і до суду теж.

— Її брехня ніколи не побачить світ. Я подбаю про це, — сказав він їй.

Тільки це не було проблемою. Проблемою, казав Патрік, була та шкода, якої вона вже завдала — Шонові, його сім’ї.