Викрадач тіней

Я розкрив коробку. Всередині були листи, які батько посилав мені до кожного Різдва, а також на всі мої дні народження.

Я сів по-турецьки навпроти слухового вікна й дивився, як сходить місяць. Листи батька я притуляв до грудей і шепотів: «Мамо, як ти могла зі мною так учинити?»

Тінь моя витяглася по підлозі, і мені здалося, ніби біля неї я бачу тінь моєї мами, вона одночасно всміхалася до мене й плакала. Місяць перемістився, і тінь моєї мами зникла.

Я не міг склепити повік. У моїй кімнаті було тихо, з-за стіни більше не долинав жодний звук. Зникли знайомі з дитинства звуки, складки фіранок були сумно непорушні.

Я зиркнув на годинник. О третій ранку в Люка була перерва, мені захотілося його побачити. Окрилений цією думкою, я зачинив двері, навіть не підозрюючи, куди мене мої ноги приведуть.

Я звернув за ріг вулички. Огорнутий темрявою, я побачив, що мій найкращий друг і його батько сидять на лавочці та про щось розмовляють. Я не захотів їх турбувати, тихенько відступив і пішов далі. Не знаючи, куди податися, я дійшов до школи, ворота були прочинені, я штовхнув їх і зайшов у двір, тут було тихо й порожньо, у всякому разі мені так здалося. Коли це з-під каштана долинув голос.

— Я був певний, що ти прийдеш сюди. — Я здригнувся й обернувся. На лавці сидів Ів і дивився на мене. — Сідай поруч. Нам є про що поговорити, про той час, який ми не бачилися.

Я сів поруч і запитав, що він тут робить.

— Я був на похороні твоєї матері. Мені шкода тебе, це була жінка, яку я дуже поважав. Я трохи спізнився і стояв позаду.

Я щиро розчулився, що Ів приїхав на похорон моєї мами.