Брутальний лікар
- Автор: Хидченко Вероника Александровна
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Брутальний лікар». Краткое содержание книги:
— Не бійся! Ти тут перший раз?! Я зараз покажу тобі тут усе, — і потягла Вікторію за собою. — Ти хочеш вибрати собі дитинку? Тут багато різних дітей. Дівчинку чи хлопчика? Хлопчиків є багато!
— Я… Я не знаю, — чесно відповіла Віка, заскочена таким запитанням.
— Не знаєш?! — Дитя зупинилося і, дивлячись їй у самісіньку душу, наче це не очі були, а небесне світло, попросило: — Тоді візьми мене, добре?
У Вікторії бризнули сльози з очей і потекли гарячими потічками по щоках, змиваючи дорогою макіяж. Вона присіла навпочіпки й міцно-міцно обійняла малу. Так вони простояли кілька митей, і Віка, оговтавшись, сказала:
— Ану, ходімо зі мною!
Дівчинка високо підстрибнула і з радістю задріботіла поруч.
Пані Ярина, завидівши, що вони заглянули в прочинені двері, одразу встала з-за свого столу.
— Проходьте, пані Вікторіє.
— А ми разом, можна?
— Ні! Зараз у Зоряниної групи прогулянка. Іди, дитино. Ти ж знаєш дорогу?!
— Так, — засмучено відповіла дівчинка, глянула на Віку і вийшла з кабінету.
— Я б хотіла вас… — почала Вікторія.
— Бачу. Розумію, — щиро й зі співчуттям відповіла директорка, — але це не ваш варіант.
— Чому?! — спантеличено запитала Віка.
— Ця дитинка з трійні. Вона не одна, там ще дві дівчинки.
— Ну й нехай! Це ще краще! Це зовсім не проблема, бо в мене і стабільний бізнес, і житло, і авто, і старший брат — мрія всіх дівчаток…
— А чоловіка немає, — вимовила директорка тихим тоном, наче ножа під шкіру запхала. — Розлученій, офіційно самотній жінці ніхто трійню не віддасть. Але ви можете придивитися іншу, нічим не гіршу дитину.
— А як же ці?
— Ну, і на них знайдуться свої мама-тато. Хороші дітки. Наші!
— Ваші?!
— Наші, — ще раз підтвердила сувора жінка. — Їхня покійна мама — також з нашого будинку. Молоденькою їх народила, вісімнадцятирічною, без батька. А потім випала з вікна десятиповерхівки.
— О Господи!
Надія
Вікторія підіймалася сходами гінекологічного й думала про те, як швидко все відбувається в житті. Нещодавно — ще й рік не минув — приходила сюди зі своєю проблемою як пацієнтка, стояла під дверима його кабінету в довжелезній черзі. Потім злилась і з нерозумінням спілкувалася з цим бруталом, а сьогодні вони разом, і Сергій уже зовсім не видається таким жорстким і нестерпним. Він уміє бути різним, і це допомагає в його роботі. У їхніх стосунках усе було рівно й гармонійно. Уже згладилися всі непорозуміння та складнощі, Вікторія сама втомилася ставити свої інтереси вище за їхні спільні й намагалася завжди знайти спільний знаменник у всіх критичних ситуаціях. Вона втомилася від драматургії: тої достатньо було в її попередньому житті, та й він мав доволі трагедій на роботі. Тому перебування вдвох для них стало саме тими теплими й довірливими моментами спілкування, коли можна відкритися й отримати мудру відповідь, розуміння і підтримку, поділитися своїми міркуваннями й хвилюваннями, збудувати спільні плани, подивитись улюблений фільм, поспівати під гітару на два голоси… А найсмішнішим й одночасно найприємнішим для неї стало те, що Сергій потроху починав цікавитися квітникарством, хоча це й стосувалося лише економічної частини та сезонності поставок. Та все одно для неї то було дуже цінним. Вона завжди могла на нього покластися — на його поради й виважене ставлення до непомірних складнощів і вивертів її власної долі, що сама постійно створювала своєю невгамовністю та надмірною активністю. Утім, це було компенсацією за кілька довгих років забуття в домашніх клопотах колишнього шлюбу. Він це також добре розумів і осмикував її повсякчас, як їй знову кортіло взяти на себе непомірні навантаження — як із фестивалем квітів. Тепер її життя стало тісно пов’язане з цим чоловіком. Та суть у тім, що Вікторія мала намір укотре зробити те, що таки вельми ускладнить їхнє життя, і дуже боялася, що він її не зрозуміє і не підтримає, адже всиновити дитину — то надвідповідально, а тут ще й одразу трьох. До того ж їм ще й належало узаконити свої стосунки — саме те, чого вона не мала наміру робити ще пів року тому. Віка не боялася, що він не одружиться, але була майже впевнена в тому, що він відмовиться взяти із сиротинцю аж трьох дітлахів. Та в неї була купа аргументів. Вікторія думала про це всю ніч, ані словом не обмовившись йому про ті помисли й плани, які виношувала вже кілька днів.
Учора до пізньої ночі сиділа в сестри Улянки й довго обговорювала з нею те, на що наважувалася.