Вінні-Пух та його друзі
- Автор: Милн Алан Александр
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича \'\'А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА\'\'
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Солонько Леонід
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух та його друзі». Краткое содержание книги:
– Якщо хто хоче аплодувати,– сказав Іа, – то, прошу, час настав.
Усі дружно заплескали в долоні.
– Дякую, дякую,– сказав Іа-Іа.– Я приємно здивований і зворушений, хоча, можливо, аплодисментам і бракує належної гучності.
– Ці вірші незрівнянно кращі за мої,– захоплено сказав Вінні-Пух, і він справді так думав.
– Не дивно,– скромно пояснив Іа-Іа,– саме так і було задумано.
– Лизорюція,– сказав Кролик,– така, що ми всі оце підпишемо й віднесемо Крістоферові Робіну.
І резолюцію підписали: Пх, Сува, Пац, Іаі, Кролик, Кенга, Велика Ляпка (це був підпис Тигри) і Три Маленьких Ляпки (це був підпис Крихітки Ру).
А тоді всі подалися до Крістофера Робіна.
– Привіт, друзі,– сказав Крістофер Робін.– Привіт, Пуше!
Усі сказали: "Привіт",– і раптом усім зробилося якось сумно, бо ж виходило, що вони прийшли прощатися, а їм дуже-дуже не хотілося про це навіть думати. Збившись докупи, вони розгублено переступали з ноги на ногу, і кожен чекав, щоб заговорив хтось інший, і тільки підштовхували одне одного та шепотіли: "Ну, давай ти",– і помаленьку виштовхали наперед Іа-Іа, а самі з'юрмилися за ним.
– Що трапилось, Іа? – спитав Крістофер Робін.
Іа помахав хвостом, мабуть, для того, щоб піддати собі духу, й заговорив:
– Крістофере Робіне,– сказав він,– ми прийшли, щоб сказати... Щоб передати... як воно зветься... писав один... але ми всі... через те, що ми чули... я хочу сказати, що всі ми знаємо, одне слово, ти сам розумієш... Ми... Ти... Словом, щоб не казати зайвого, ось, візьми!
Він вручив Крістоферові Робіну паперовий сувій, сердито озирнувся на інших і з притиском сказав:
– Увесь Ліс сюди збігся! Ні ступити, ні продихнути! Ніколи в житті не бачив такого безглуздого збіговиська тварин і, головне, не там, де треба. Невже ви не розумієте, що Крістофер Робін хоче побути на самоті? Я пішов!
І він понуро потрюхикав геть.
Самі як слід не розуміючи чому, інші теж почали розходитись, і, коли Крістофер Робін дочитав ВІРШОТВІР до кінця і підвів очі, щоб сказати "Дякую", перед ним стояв лише один Вінні-Пух.
– Це дуже зворушливо,– сказав Крістофер Робін, згортаючи папір та запихаючи його до кишені.– Ходімо, Пуше,– і сам швидко пішов уперед.
– А куди ми йдемо? – спитав Пух, намагаючись не відставати і водночас зрозуміти, що їх чекає там, попереду,– нова ЕХ-СПОТИКЦІЯ чи якесь інше Я-НЕ-ЗНАЮ-ЩО.
– Нікуди,– сказав Крістофер Робін.
Отож вони й пішли туди, і після того, як здолали чималий шмат дороги, Крістофер Робін спитав:
– Пуше, що ти любиш робити більш за все на світі?
– Ну,– відповів Пух,– найбільше я люблю... – тут йому довелося замовкнути й подумати. Бо хоч їсти мед – то дуже приємна робота, але є така мить, – саме перед тим, як ти ось-ось допадешся до меду, – коли тобі ще приємніше, ніж тоді, коли ти вже той мед їси, тільки Пух не знав, як ця мить називається. І ще він подумав, що гратися з Крістофером Робіном – це також дуже приємна робота і гратися з Пацем – це також дуже приємна робота, і от, коли він усе це обдумав, він сказав:
– Найбільше на світі я люблю, коли ми з Пацем приходимо до тебе в гості і ти кажеш: "Може, треба вже підкріпитися?", а я кажу: "Ну, я не проти, а як ти, Пацю?" – і день такий веселий-веселий, і всі пташки співаютьспівають...
– Усе це я також люблю,– сказав Крістофер Робін,– але от що я найбільше люблю робити, то це – нічого.
– А як ти його робиш? – спитав Пух після тривалого й глибокого роздуму.
– Ну, дуже просто. От, наприклад, саме тоді, коли я збираюся це робити, мене питають: "Що ти збираєшся робити, Крістофере Робіне?", а я кажу: "Та нічого", а тоді йду й роблю.
– А-а, зрозуміло,– сказав Пух.
– От, наприклад, зараз ми також робимо таку нічогеньку справу.