Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
…Оберштурмбанфюрера Борцеля серед ночі розбудив телефонний дзвінок. Черговий офіцер доповів, що на ділянці Княжпіль — Дубовляни рух поїздів припинено, а над Дубовлянами видно заграву й звідти долинають вибухи. Зв’язку з Гільдебрандтом нема.
Начальник княжпільського гестапо не давав знати про себе до ранку, й Борцель почав здогадуватися, що справи гауптштурмфюрера зовсім погані і він, очевидно, просто боїться підійти до телефону. Борцель уже збирався вилетіти маленьким двомісним літаком на місце події, як йому сказали, що Гільдебрандт знайшовся.
— Гауптштурмфюрер, що в вас там скоїлось? — запитав Борцель, сподіваючись, що Гільдебрандт почне викручуватись, виправдуватись.
Але той виправдуватися не став. По-військовому чітко він відрапортував про нічну акцію партизанів і почав перелічувати, що їм удалося вивести з ладу.
— Ви забули вказати втрати… — перервав його Борцель.
— Рахуючи й охорону ешелону — тридцять сім убитих, п’ятнадцять поранених. Втрати поліції ще не підраховано.
— Вони забрали з собою цих військовополонених?
— Так, усіх до одного.
Голос Гільдебрандта звучав спокійно і якось байдуже, начебто мова йшла про речі, що не мали до нього жодного стосунку. Це розлютило Борцеля.
— Гауптштурмфюрер, ви розумієте, що натворили?
— Так, пане оберштурмбанфюрер.
— А ви розумієте, що цього випадку, на жаль, не можна буде замовчати, навіть якби я доклав усіх зусиль?
— Так, пане…
— Не перебивайте! — Борцель розпалився. — Ця акція, безсумнівно, набере найширшого розголосу, про неї стане відомо рейхсміністру, про неї згадуватимуть у наказах, її вивчатимуть на вченнях, вона, можливо, ввійде в історію військового мистецтва як класичний зразок партизанської тактики. Ви чуєте мене?
— Так, пане оберштурмбанфюрер.
— При цьому ваше ім’я згадуватиметься лише в тому розумінні, що, мовляв, існував такий йолоп Гільдебрандт, якого неписьменний бородатий Іван легко зумів обвести круг пальця. Ви зрозуміли мене, гауптштурмфюрер?
— Так, пане оберштурмбанфюрер… — ледь чутно долетіло з трубки, й раптом щось гримнуло там, на другому кінці дроту. Трубка враз замовкла.
— Алло, де ви там? Гільдебрандт?! Та відповідайте ж!
У трубці невдовзі почувся кашель, й незнайомий голос, заїкаючись, насилу вимовив:
— Слухає унтерштурмфюрер Белінберг… Доповідаю, що гауптштурмфюрер Гільдебрандт тільки що покінчив з собою.
ПИТАННЯ, НА ЯКІ НЕМАЄ ВІДПОВІДІ
— Капітане, ми визнаємо твої заслуги, — сказав Бородань, хитрувато позираючи на начальника розвідки. — Я маю на увазі операцію в Дубовлянах. Це все зрозуміло, але жити минулими заслугами нам не личить. Згоден?
— Абсолютно.
— Тоді признайся, що справа з викриттям ворожого агента застигла на одній точці. Агент у загоні є, ми переконалися, що цей сучий син останнім разом навіть добре допоміг нам, але хто він, де зберігає рацію — невідомо.
— Ну, рація не обов’язкова, — сказав комісар.
— Тоді як пояснити, що Гільдебрандт одержує інформацію швидко і своєчасно? — відірвався від карти Висоцький.
— Одержував… — весело сказав Бородань. — Упокоївся той Гільдебрандт. Між іншим, можеш вважати, капітане, що ти особисто одного гауптштурмфюрера відправив на той світ.
Вони знову зібралися вчотирьох — командир, комісар, начальник штабу й начальник розвідки — в тій самій хаті, де кілька днів тому обговорювався “хід конем”. Усі були в чудовому настрої, всі раділи недавньому успіхові, кожному хотілося жартувати. Проте Сіровол розумів, що за словесною розминкою піде серйозна розмова, а він не був готовий до такої розмови, бо пошуки шпигуна, що прижився в загоні, не дали ніяких наслідків.
— Так надамо слово Сіроволу, — сказав Бородань, розгладжуючи обома руками скатертину на столі. — Перше: кого прислали на місце покійного?
— Поки що очолює гестапо заступник Гільдебрандта — унтерштурмфюрер Белінберг.
— Дивно… — скривився Висоцький.
— Що, старшого чином не знайшлося? — Комісар так само був здивований цією звісткою. — Зараз у них безробітних фюрерів хоч гать гати: окупованих територій стає щораз менше.
— Замінять, — упевнено сказав Бородань. — Поставлять якогось досвідченого обертрахтарарахфюрера. Вони нам Дубовлян не пробачать…