Історія польсько-українських конфліктів т.2

Спочатку у нас повинна настати взаємна лояльність у спілкуванні двох національностей як у приватних товариських стосунках, так і в публічних виступах у пресі, на зборах і в літературі. Доброзичливими, принаймні по-товариському коректними, повинні бути висловлювані оцінки людей іншої національності, бо ніщо так не отруює стосунків між поляками і русинами, як взаємні злостиві, ущипливі жарти і насмішки, як брутальні й сповнені ненависті принизливі слова і лайка, висловлювані при найпершій можливості і часто у стані безпідставного роздратування. Польське суспільство повинно тут проявити ініціативу і багато доброї волі, щоб створити платформу здорового і справедливого співіснування. Це буде поверненням до колишніх давніх стосунків, які поєднували обидва народи від початку історичних часів, а може і ще раніше.

Дотримання греко-католицьким духовенством целібату може спричинитись значною мірою до вирівнювання відносин між двома віровизнаннями разом з необхідним переходом греко-католиками до спільного відзначення свят за грегоріанським календарем.

Не можемо також відступити від принципового постулату повернення майнового стану польського народу у цьому регіоні до стану перед загарбанням окупаційними державами. Це б підважувало засади елементарної справедливості, якби гноблення і приниження польського населення окупантами на користь руського населення могло бути санкціоноване Польською Державою.

Самоврядування у наших південно-східних воєводствах не може служити для ізоляції однієї групи населення від іншої з метою її усунення від економічного життя і державної служби на спільній території. Державна мова не може цілеспрямовано усуватись зі шкіл, установ і щоденного життя як зайва. Неможливо, щоб держава толерантно ставилась до шкіл, які б не забезпечували достатнього знання державної мови, у яких громадянське виховання легковажилось би, або навіть саботувалось, чи деформувалось, у яких вивчення історії Польщі проводилось би в дусі, ворожому народу і державі.