В недiлю рано зiлля копала

— Але-бо я чув, — почав знов Гриць, — що то має ота ворожка бути, що тут Не все проживає і місце міняє. А ти, бачу, й хату маєш.

Мавра перелякалася.

— Ні, синоньку, — впевняла, — то я ота ворожка, про яку ти чув. Іншої на всі села в окрузі нема. Ой нема, нема, нема такої нещасливої, як Мавра, що свій вік молодий запропастила на чужині, хора, без пам'яті очутилася в лісі і осталася на ласку добрих людей.

І, сказавши се, розплакалася...

Гриця почала циганка цікавити.

Надворі цідило без перерви, громи все ще котилися, грозили, і про дальшу дорогу годі було йому думати.

— Як запропастила ти свій вік? — спитав і став набивати люльку, причім подав і циганці одробину тютюну, а та його жадібно вхопила і таки зараз і свою люльку вибрала з-під комина і попелу.

— Запропастила, синочку, запропастила, — почала і, наложивши люльку, закурила.

— От як дивлюсь на тебе, — почала, — то і плакати, і сміятися хочу. Господи милосердний! Давно не говорила я з чоловіком про своє горе, бо рідко хто до мене заходить. І хто хоче слухати бідну циганку?.. Кинуть, мов голодній собаці, хліба або подадуть мучечки, а там знов одробину грошенят, та й рушай з хати, кажуть, щоб що з хати не потягнула. А я, синку, — говорила гірко, — хоч би й потягнула що, то — ади, яка я бідна, яка опущена. Хто заробить на мене? Мій кіт? — спитала, вказавши на свого чорного приятеля. — Він не заробить. Але якби не мій гріх, то я б ще й донині була при чоловіці. Мій чоловік, синку, був начальником циганів. Раду — звався він.

А мій тато заробляв скрипкою на хліб. Я лиш одна дитина в них була.

Мавра почала знов плакати.

— А моя мама, синку, моя мама, — впевняла, — як знала вона ззамолоду гуляти! — і при тих словах захитала головою, ніби з самого подиву. — І я також, синку! Ще ззамолоду... ззамолоду. Бувало, як загуляю перед панами на Мадярщині, то аж в очах мені миготить. А найбільше округ вогню. Та й через той проклятий танець запропастила я свою долю.

— Через який танець? — спитав Гриць, що не розумів її оповідання.

— Та через он той танець, що іноді молодим циганам, окрім ворожбитства, дає ніби заробок. Але ж бо й танець, синку. Ади! — я тобі покажу, щоб знав ти, у кого був! — і тут же почала стара, сива Мавра гуляти перед молодим хлопцем легкими граціозними кроками на самих майже пальцях, зручно викручуючись та в пасі вигинаючись, причім намагалася собі ще до танцю приспівувати.

Гриць дивився якийсь час, не кліпнувши, мовчки на стару. Відтак обгорнуло його несказанно сумне почуття за бідною опущеною женщиною, що ось намагалася вдоволити його всім найкращим, що лише знала. Задихавшись неабияк, вона все-таки не переставала поясняти танець, що давав «хліб» і що, очевидно, становив колись гординю і все горе її бідного життя...