Щоденник

Пітер саме дивився свій мексиканський телесеріал, де всі жінки мають талії такі тонкі, що вони схожі на перекручені кілька разів ганчірки. Над ганчіркою причеплені гігантські балони-груди під тоненькими, як спагеті, штрипками. Їхні очі наквацьовані блискучою косметикою; і ці жінки набагато більше схожі на звичайних вуличних шльондр, аніж на лікарів та адвокатів, якими їх зробив сценарист.

Пітер відповів:

— На, візьми, — і з цими словами потягнувся обома руками за шию. Витягнув щось з-під своєї чорної футболки і подав. То було блискуче намисто з штучних рожевих діамантів, висульки холодного як крига рожевого кольору, всі — іскри та рожеві спалахи. І спитав: — Ти це шукаєш?

Місті отетеріла і на мить стала тупою, як оті мексиканські дурепи. Вона тільки й спромоглася, що простягнути руки і взятися ними за край намиста. У дзеркалі ванної кімнати Місті побачила, як воно іскриться, на її шкірі. Вдивляючись у дзеркало і мацаючи намисто, Місті чула, як у сусідній кімнаті телевізор щось белькоче по-іспанськи.

Місті вигукнула:

— Тільки не чіпай більше мого гелю, добре?

Усе, що Місті почула у відповідь, було іспанське белькотіння.

Звісно, що наступних місячних у неї не було. Після двох перших днів затримки Пітер приніс їй коробочку з паличками для тесту на вагітність. Це були палички, на які треба було сцяти. Якщо ти залетіла, вони покажуть «так». І навпаки. Ці палички не були запечатані. І тхнули так, наче на них хтось уже посцяв. І вже показували «ні» для невагітних.

А ще Місті помітила, що дно коробочки відірвали, а потім знов приклеїли. Місті спитала у Пітера, який стояв і ждав біля дверей клозету:

— Ти їх сьогодні придбав, так?

Пітер відгукнувся:

— Що?

І Місті знову почула іспанську з сусідньої кімнати.

Коли вони вжарювалися, Пітер не розплющував очей, сопучи та важко дихаючи. Коли він кінчав, ще міцніше заплющивши очі, то вигукував по-іспанськи: «Te amo!»

Місті гукнула крізь двері клозету:

— А ти що, вже на них посцяв?

Ручка клозету крутнулася, але Місті замкнула двері. І крізь двері пробубонів голос Пітера:

— Тобі вони не потрібні. Ти не вагітна.

— А де ж тоді її цьогомісячний привіт від клітора? — поцікавилася Місті.

— Ось де, — мовив голос. Потім крізь щілину під дверима просунулися пальці, які щось проштовхували. Щось біле і м’яке. — Ти впустила оце на підлогу, — сказав Пітер. — Придивися до них гарненько.

То були її трусики із цятками свіжої крові.